Правління Ольги відзначено деякими нововведеннями, не пов’язаними з перетворенням системи керування на нових основах. Помічники Костянтина Багрянородного зібрали досить докладні й точні дані про полюдье київського князя в Південній Русі. Карта, ськладена на основі Записок Костянтина VII, показала, що князь під час полюдья дійсно робив "крутіння", проходячи через землі древлян, повертаючи на Смоленськ і вертаючись у Київ по лівому березі Дніпра через Чернігів. У полюдье йшли "усі русяві". Зрозуміло, що вони не ризикували залишати надовго порожнє місто й заходити далеко на північ. При Ользі панування русов у Києві усталилося, і вона вперше почала далеке полюдье й стала збирати данина з найбільш населених земель на північно-заході Русі. Удова Ігоря не заїхала в Новгород, що залишався у володінні її сина, але відвідала Пськов. Ставши правителькою, Ольга на додачу до Вишгорода, можливо, одержала й Пськов, що був у володінні її батьків. Літописці записали переказ про народження Ольги в Пськові.

Узимку київський князь та інші архонти із дружинами ("з усіма русами") відправилися в полюдье й годувалися до настання весни. У літню пору русяві вживали військові експедиції. Полем для їхніх набігів служило Причорномор’я й країни Закавказзя, що прилягають до Каспійського моря. Самі великі набіги на Закавказзя русяві здійснили після завершення експедицій проти византийцев в 907 і 941 р. Зовнішній збіг дав привід припустити, що керівництво походами на Чорне й Каспійського моря здійснювалося з єдиного центра- Києва: Олег, а потім і Ігор переслідували на Сході свої політичні цілі.

Олег і Ігор не були ще государями, а інші військові проводирі норманнов - їхніми підданими. Походи на Візантію були спільними підприємствами вікінгів. Після завершення війни й особливо після висновку миру із греками союзні конунги залишали Чорне море й відправлялися на Каспій. До них приєднувалися загони зі Ськандинавії. Київська "династія" не мала ні засобів, ні можливостей контролювати дії норманнських загонів на величезному просторі від Дунаю до Закавказзя.

Завершення війни Ігоря з Візантією й обмін мирними посольствами благоприятствовали тому, що у візантійських джерелах з’явилися перші точні дані про слов’янські племена й міста. У Записьках Костянтина Багрянородного відомості про Русь були зафіксовані зі слів византийцев, що їздили з посольством у Київ, або послів русов, що прибули в 944 р. у Константинополь для висновку мирного договору. Найбільше докладно у творі імператора описана подорож через дніпровські пороги, що сполучений було зі смертельним ризиком. У Записьках відтворене ськандинавське (російське) і слов’янське найменування більшості порогів. На думку лінгвістів, слов’янські назви порогів піддалися у візантійському записі меншому перекручуванню, чим ськандинавські. Це вказувало на те, що укладачі Записок використовували слов’янські джерела інформації. Знання особи, що представили імператорським чиновникам відомості про Русь, обмежувалися переважно київською округою. Із семи слов’янських міст, названих у Записьках, чотири розташовувалися в Південній Русі. Їхньої назви (Киова, Чернигога, Вусеград і Вятичев) передані більш точно, тоді як імена двох міст поза київською округою перекручені до невпізнанності (Мелиниськи й Телиуци). Остання назва взагалі не піддається розшифровці. Серед слов’янських племен названі кривитеини (кривичі), лендзанини (лендзяне) і деревленини (вервиаани, древляни). Про ці племена автор Записок одержав більше докладну інформацію й тому згадує про їх двічі. Крім них названі жителі півночі (северии), другувити (дреговичі) і ультини (уличи). Назви племен словен, полочан, витичей, волинян, тиверців, що жили вдалині від Києва, у Записьках не фігурують. Укладачі Записок виявили більшу поінформованість у відношенні Києва й київської округи. Однак у візантійському спиську слов’янських племен відсутні галявині, що жили в самому Києві. У той же час автори Записок оповідають про якихось лендзянах, відсутніх в "Повісті минулих літ". Виникає припущення про тотожність цих племен. Як установлено в літературі, слово "ледзяне" відтворює самоназва поляків (lendjane; русськ. лядський, ляхи). Те ж саме значення має слово "галявині". Найменування галявин великопольських земель і галявин з київської округи збігається. Примітний порядок перерахування племен у Записьках Костянтина Багрянородного. Лендзяне згадані в одному випадку поруч із кривичами, а в іншому - поруч із уличами й древлянами. Якщо сусідами лендзян були кривичі (з однієї сторони), древляни й уличи (з іншої), то це значить, що вони жили саме в тих місцях, які, по літописі, займали галявині й радимичі. Це невелике плем’я теж залишилося невідомим Костянтинові Багрянородному, як і плем’я галявин. Можна висловити припущення, що нечисленні племена галявин і радимичів були оськолками великого плем’я, що зберігало єдність у середині X в., але распались в XI-XII вв. Відбиттям цього факту були пригадування про загальних родоначальників і загальне походження племен, записані літописцем. "Радимичі бо й вятичи, - затверджував Нестір, - від ляхів: бяста бо 2 брата в лясех - Радим і другий Вятко, і пришедъша седоста Радим на Ськулю, і прозвашася радимичі, а Вятько седе з родом своїм на Оце, від нього ж прозвашася вятичи". Радом був одним зі стародавніх міст Польщі. Слова "Радим" і "радимичі" співвідносяться із цим топонімом.

Жителі Києва вважали себе галявинами, що й визначило відношення літописців до цього плем’я: "Чоловіки мудри в смислени, нарицахуся галявині, від них же є галявині в Києві й до цього дні". Мудрі галявині мали звичай "лагідний і тихий", до родичів "велике стиденье имеху" мали "шлюбний звичай". Напроти того, радимичі, вятичи і їхні сусіди "живяху в лісі, яко ж і всякий звір, ядуще все нечисто й срамословье перед батьки…". Очевидна упередженість судження ставила Нестора в ськрутний стан. Якби він визнав, що галявині мають загальних предків з радимичами й вятичами, тоді міркування про особливу мудрість і чесноти галявин втратилися б підстави. Стає зрозумілим, чому літописець вирішив обійти мовчанням питання про походження галявин, хоча проблема походження цього плем’я і його першого князя Кия ставилася до числа самих злободенних. Поляки, записав Нестір, оселилися на Віслі, і "від тих ляхів прозвашася галявині"; "тако ж і ти словене що прийшли й седоша по Дніпрові й нарекошася галявині, а друзии древляни, седоша в лісах"; "галявинам же жили особі по горах цим" та ін. Пояснивши, що древляни одержали своє ім’я, тому що жили в лісі, літописець залишив читача в повнім невіданні, чому майбутні кияни, оселившись "на горах", стали йменуватися "галявині". Назвавши на одній сторінці польських галявин і галявин київських учений книгар не став пояснювати, у яких відносинах між собою перебували ці племена. Тим часом назва великопольських ляхів-галявин строго співвідносилося з назвою київських лендзян-ляхів-галявин. Ім’я Киова (араб. Куявия) близько топоніму Куявия в Польщі. У договорі київського князя Ігоря 944 р. один зі старших київських "архонтів" (конунгів) носив характерне для галявин-поляків ім’я Володислав.

Дослідники виражали подив із приводу того, що крихітне плем’я галявин зіграло настільки видатну роль в історії Русі. Справді, нечисленне плем’я навряд чи могло вижити, а тим більше підкорити собі куди більше могутні племена, що оточували його й займали величезні території. По визнанню Нестора, галявині були "обидими" найближчими сусідами - древлянами, плем’ям аж ніяк не великим. Записьки Костянтина Багрянородного пояснюють справу. До середини X в. галявині, радимичі, і, імовірно, вятичи зберігали приналежність до єдиного плем’я лендзян, що не уступало по чисельності й могутності союзу кривичів або ільменських словен. Норманнськое завоювання приськорило розпад цього плем’я. Жившие в Подніпров’я лендзяне підкорилися русам, тоді як вятичи ще довго залишалися під владою хазар. Старі племінні зв’язки піддалися руйнуванню на слов’янських землях, які були освоєні норманнами в першу чергу. Ці землі першими піддалися також і християнізації.

Костянтин Багрянородний докладно описав полюдье русов. У цьому описі відсутні галявині й радимичі. Русяві не ходили в полюдье до лендзянам (галявин, радимичам) з тієї причини, що землі лендзян у Подніпров’я стали місцем їхнього перебування, тоді як вятичи ще залишалися данниками хазар.

Pages: 1 2 3 4 5