Нестір був утвореним ченцем, талановитим і сумлінним письменником. Його опис побуту й вдач древніх слов’ян аж ніяк не було вимислом. Літописець лише додержувався вражень сучасної йому життя. До початку XII в. київські галявині не тільки прийняли хрещення, але й перейнялися християнським духом, тоді як їхні колишні одноплемінники радимичі й вятичи ще залишалися язичниками. У середині X в. лендзяне на всій території від Києва до земель радимичів за Дніпром і вятичей на Оці залишалися язичниками. Лише після прийняття християнства розходження між столицею й периферією виступили назовні.

Переказ про польське походження галявин було відомо Нестору. Але над ним задовольняла злість дня - тертя між християнською столицею і язичеськими окраїнами, суперечки, чия волость - Київськ або Новгородська - була древнє, "хто в Києві нача первее княжити" та ін. Відповідаючи на всі ці питання, київські літописи виклали легенду про Кие. Літописна розповідь про три братів, засновниках Києва, очевидно, мав в основі фольклорний сюжет. Троє братів Кий, Щек і Хорив приплили й сіли на трьох горах (Київській горі, Щековице й Хоривице), сестра ж їхня Либідь села під горою на ріці Либідь. Легенду про братів - засновниках міста або держави можна зустріти у фольклорних джерел багатьох країн. Київські літописці не преминули повідомити про походження Рюрика, Радима, Вятко та ін. і умолчали про походження родоначальника всіх киян - першого київського князя. Це значно знижує історичну цінність легенди про Кие.

Коли виник Київ? Питання цей ставиться до числа найбільш заплутаних і спірних у літературі. Деякі історики без достатніх до того підстав затверджують, начебто Київ був заснований князем Києм в V в. н. е. Археологічні дані виключають настільки ранню дату. Київ був набагато моложе таких міст, як Ладога в Північній Русі, що існувала вже в VII в.

Літописні перекази про Київ були записані лише в XI-XII вв. До більше раннього часу ставляться іноземні свідчення про Київ (X в.). Це насамперед Записьки імператора Костянтина Багрянородного, ськладені не пізніше 952 р., а також лист давньоєврейською мовою X в., підписане членами еврейсько-хазарської громади Києва. Обидва джерела однаково передають слов’янське найменування міста: Киоава, Киав - у Записьках і Кийув - у єврейському джерелі. Єврейський лист було сугубо діловим документом, Записьки - політико-географічним трактатом. Не дивно, що в Записьках наведені географічні подробиці, не потрібні в діловій переписці. З матеріалів, підібраних для імператора його канцелярією треба, що Київ мав, крім слов’янського також хазарська назва. У Записьках фігурують дані про "міцність Киоава, називваемой Самватас". Слово "sam" ("високий") було присутнє в найменуванні ряду хазарських фортець. Стосовно до Києва "sam" указувало на те, що хазарське зміцнення розташовувалися на високому місці - на київських "горах". Відсутність хазарського найменування в хазарсько-єврейському листі X в. не підриває довіри до візантійського свідчення. ДО X в. Київ перетворився у велике поселення, а назва "Самватас" зберегла, видимо, лише та частина, де розташовувалося невелике хазарське зміцнення.

Звертання до найбільш ранніх і достовірних джерел дає підставу зв’язати виникнення Самватаса-Києва з хазарським завоюванням нижнього Подніпров’я. Як думають, засновниками Києва були хазари (Г. Вернадський, О. Прицак). Нечисленне плем’я галявин не могло розташувати свою "столицю" на самій границі з "великим степом", тому що їхнє місто було б негайно сметен кочівниками. Норманни, не побоюючись нападів, засновували свої неукріплені "торговельні місця" - вики посередині слов’янських земель. На відміну від виков хазарська факторія на Дніпру була міцністю. Однак безпека Києва забезпечувалася не хазарськими зміцненнями, а військовою міццю Хазарии, що контролювала причорноморські степи. Збираючи данину зі слов’ян, Хазарський каганат обгороджував свою дніпровську факторію від набігів степовиків.

Описуючи пороги на Дніпру, Костянтин Багрянородний приводить їх ськандинавські й слов’янські назви. Серед міст лише один фігурує в Записьках під подвійною назвою. Це Київ. Але в цьому випадку вжитий не ськандинавський, а хазарський топонім. Хоча інформаторами Костянтина були норманни-русяві і їхній піддані слов’яни, ськандинавські найменування "Каенугард" (Київ) і "Хольмгард" (Новгород) залишилися йому невідомі. Згадане імператором назва "Немогард" близько до слов’янського "Новгород" і не має нічого загального зі ськандинавським топонімом "Хольмгард". (Походження назви "Хольмгард" не піддається поясненню, оськільки "хольм" позначає острів, тим часом як Новгород стоїть на березі, але ніяк не на острові.)

У ранній період ні ськандинави, ні хазари не схильні були віддавати виняткове значення дніпровської факторії Самватасу. За традицією Хазария використовувала древні шляхи у Візантію, що пролягали через хазарські міста в Криму, а зі Ськандинавією торгувала через Верхню Волгу. У географічному коментарі до листа хазарського царя Йосипа, ськладеному в невідомий час, наведені важливі відомості про багатьох міських і торгових центрах Хазарии, але найменування "Самватас" у ньому відсутній.

По літописи, владу Хазар поширювалася на землі галявин, радимичів і вятичей, інакше кажучи, охоплювала переважно область розселення лендзян. Хазарам не вдалося ськорити жодне велике плем’я (кривичів, словен, уличей, древлян), що жили за межами території лендзян. Виключення становили жителі півночі, що розташовувалися до півдня від радимичів, безпосередньо на хазарській границі.

Для русов хазарський пост Самватас-Київ мав значно більше важливе значення, чим для хазар, але лише до тої пори, поки він залишався крайнім торговельним пунктом на шляху "у греки". Як тільки "цар" русов Хельг затвердився в Криму, він негайно переніс свою ставку з Подніпров’я в стародавнє й багате місто Таматарху, звідки можна було торгувати з Візантією по морю. Сподвижник Хельга Ігор залишився в Києві, але його не титулували ні "хаканом", ні "царем".

Судячи зі ськандинавських джерел, Київ користувався значно меншою популярністю, чим Новгород. У рунічних написах і пам’ятниках древнеськандинавськой писемності топонім "Хольмгард" з’являється вже в першій половині XI в., тоді як "Кайенугард" - лише в другій половині XII в.

Ськандинави освоїли Північну Русь багато раніше, ніж Південну. У їхніх очах Хольмгард зберіг значення головного міста навіть після того, як він втратив значення основної бази норманнов у Східній Європі. Ісландські саги нерідко зображували всю Русь як володіння конунгу Хольмгарда.

Добре відома традиція, у силу якої київські князі саджали на князювання в Новгород старшого сина спадкоємця. Традиція, без сумніву, сходила на той час, коли Новгород залишався основним опорним пунктом русов у їхніх походах на південь. Судячи із Записок Костянтина Багрянородного, до середини X в. архонти русов мали ставку в Києві, але при цьому старший з них, князь Ігор, продовжував тримати сина-спадкоємця в Новгороді. Відзначений факт не означає того, що Новгород залишився "столицею" Русі. Ні Новгород, ні Київ, не одне інше місто не били й не могли бути князівською столицею у власному розумінні слова, оськільки в середині X в. сама Давньоруська держава ще перебувала в процесі становлення й не мало ні князівської династії, що сформувався, ні столиці.

Згідно росіянином літописам, Олег прийшов у Київ, не затримуючись у Смоленську. У дійсності Верхній Дніпро був найважливішим рубежем на шляху просування норманнов до границь Східної Римської імперії.

У русов, значиться в Записьках Костянтина Багрянородного, є данники-слов’яни, "а саме, кривитеини, лендзянини й прочии славинии". Інформатори візантійських чиновників називали кривичів першими серед "інших славиний" не випадково. Кривичі жили в центральній смузі на величезному просторі від Смоленська до Полоцька й Ізборська. У городище в Гнездово під Смоленськом розташовувалося найбільше поселення русов. Земля кривичів могла стати ядром "Росии". Однак норманнськое завоювання безповоротно розкололо плем’я кривичів на три частини: кривичів смоленських, полоцких (вони були включені до ськладу норманнського Полоцкого князівства й стали йменуватися полочанами) і ізборських (увійшли до ськладу Пськовського князівства). Уже вчасно візантійських походів Ігоря центр життєдіяльності норманнов перемістився в Південну Русь. Гнездово поступилося першістю Києву. Смоленська округа стала звичайним районом полюдья для русов.

Pages: 1 2 3 4 5