У другій половині IX - початку X в. на Східно-Європейській рівнині затвердилися десятки конунгів. Історичні документи й перекази зберегли імена лише декількох з них: Рюрика, Аськольда й Дира, Олега й Ігоря. Що зв’язувало цих норманнських вождів між собою? Через відсутність достовірних даних судити про цьому важко. Російські літописці, що записали їхні імена, трудилися вже в той час, коли Руссю управляла вже одна династія. Книгарі думали, що так було із самого моменту виникнення Русі. Відповідно до цього вони побачили в Рюрике родоначальника князівської династії, а всіх інших проводирів представили як його родичів або бояр. Літописці XI в. ськонструювали фантастичну генеалогію, з’єднавши випадково збережені імена. Під їхнім пером Ігор перетворився в сина Рюрика, Олег - у родича Рюрика й воєводу Ігоря. Аськольд і Дир були нібито боярами Рюрика. У підсумку напівміфічний варяг Рюрик став центральною фігурою давньоруської історії.

Новгородський літописець намагався довести, начебто новгородци запрошували на свій престол князів у момент утворення Русі так само, як в XI-XII вв. Він описав початок російської історії в такий спосіб. Ільменські словене і їхні сусіди - фінські племена чуді й мері - платили данину варягам, на потім, не бажаючи терпіти насильства, вигнали їх. Володіти "самі собе" вони не змогли: "всташа град на град і не бе в них правди". Тоді словене відправилися "за море" і ськазали: "земля наша велика й рясна, а вбрання в ній немає, так поидете до нас княжити й володіти нами". У підсумку "избрашася три брати з пологи своїми", старший Рюрик, сіл у Новгороді, середній, Синеус, - на Белоозере, а молодший, Трувор, - в Ізборську. Приблизно в один час із Рюриком Новгородським жив Рюрик Датський, нападу якого піддавалися землі франків. Деякі історики ототожнюють цих конунгів.

Київський дружинний епос виділявся барвистістю й багатством відомостей. Але фігура Рюрика не одержала в ньому відбиття. Що стосується новгородських переказів про Рюрике, вони відрізнялися крайньою бідністю. Новгородци не могли пригадати жодного походу свого першого "князя". Вони нічого не знали про обставини його смерті, місцезнаходженні могили та ін. Оповідання про братів Рюрика несе на собі печатка вимислу.

Першим історичним діянням норманнов-руссов був кривавий і спустошливий набіг на Константинополь в 860 р. Византийци описали його як очевидці. Ознайомившись із їхніми хроніками два столетья через, літописці приписали похід новгородському князеві і його "боярам" у повній відповідності зі своїм поглядом на Рюрика, як на першого російського князя. Бояри Аськольд і Дир "отпросились" у Рюрика в похід на Візантію. По шляху вони захопили Київ і самочинно назвалися князями. Але Олег в 882 р. убив їх і став княжити в Києві з малолітнім сином Рюрика Ігорем.

За словами літопису, "бе бо Олег віщий". Ці слова сприймають як вказівка на те, що Олег був князем-жерцем. Однак літописний текст допуськає більше просте тлумачення. Ім’я Хельг у ськандинавській міфології мало значення "священний". Таким чином, прозвання "віщий" було простим перекладом ім’я Олега. Літописець черпав відомості про Олега із дружинного епосу, в основі якого лежали саги, ськладені норманнами-руссами.

Олег був героєм київських билин. Літописна історія його війни із греками пронизана фольклорними мотивами. Князь рушив на Візантію нібито через чверть століття після "вокняжения" у Києві. Коли русяві в 907 р. підступили до Царьграду, греки зачинили кріпосні ворота й загородили бухту ланцюгами. "Віщий" Олег перехитрив греків. Він велів поставити 2000 своїх човнів на колеса. З попутним вітром кораблі рушили до міста зі сторони поля. Греки злякалися й запропонували данину. Князь здобув перемогу й повісив свій щит на вратах Царьграда. Київські билини, переськазані літописцем, описували похід Олега як грандіозне військове підприємство. Але цей напад русов не було замічено греками й не одержало відбиття в жодній візантійській хроніках.

Похід "у човнах на колесах" привів до висновку вигідного для русов миру в 911 р. Успіх Олега можна пояснити тим, що греки пам’ятали про погром, учиненому русами в 860 р., і поспішили відкупитися від варварів з повторною появою їх у стін Константинополя в 907 р. Плата за мир на границях не була обтяжної для багатої імперської ськарбниці. Зате варварам "злато й паволоки" (шматки дорогоцінних тканин), отримані від греків здавалися величезним багатством.

Київський літописець записав переказ про те, що Олег був князем "у варяг" і в Києві його оточували варяги: "седе Олег княжачи в Киеве й беша в нього чоловіки варязи". На Заході варягів з Київської Русі називали русами, або норманнами. Кремонський єписькоп Лиутпранд, що відвідав Константинополь в 968 р., перелічив всіх найголовніших сусідів Візантії, шкодь їх русов, "яких інакше ми (жителі Західної Європи. - Р. С.) називаємо норманнами". Дані літописів і хронік знаходять підтвердження в тексті договорів Олега й Ігоря із греками. Договір Олега 911 р. починається словами: "ми з роду русськаго Карли, Инегельф, Фарлоф, Веремуд…иже послани від Олега…" Усі русяві, що брали участь в укладанні договору 911 р. були безсумнівно норманнами. У тексті договору немає вказівок на участь у переговорах із греками купців. Договір з Візантією уклало норманнськое військо, а точніше - його проводирі.

Найбільші походи русов на Константинополь в X в. мали місце в той період, коли норманни створили для себе великі опорні пункти на близькій відстані від границь імперії. Ці пункти стали перетворюватися у володіння найбільш щасливих вождів, які там самим перетворювалися у владетелей завойованих територій.

Договір Олега з Візантією 911 р. включав перелік осіб, посланих до імператора "від Олега, великого князя руськаго, і від всіх, иже суть під рукою його світлих і великих князь і його великі бояри". До моменту вторгнення Олега византийци мали досить неясні подання про внутрішні порядки русов і титулах їхніх проводирів. Але вони все-таки помітили, що в підпорядкуванні в "великого князя" Олега були інші "світлі й великі князі". Титулатура конунгів відбила влучно помічений греками факт: рівність військових проводирів - норманнських вікінгів, тих, що зібралися "під рукою" Олега для походу на греків.

З "Повісті минулих літ" треба, що й напівлегендарні Аськольд і Дир, і конунг Олег збирали данину лише зі слов’янських племен на території Хазарського каганату, не зустрічаючи опору з боку хазар. Олег заявив хазарським данникам - жителям півночі: "Аз їм (хазарам - Р. С.) противний…" Але цим всі й обмежилося. Є дані про те, що в Києві до початку X в. розташовувався хазарський гарнізон. У такий спосіб влада кагана над околишніми племенами не була номінальною. Якби русам довелося вести тривалу війну з хазарами, спогаду про неї неодмінно відбилися б у фольклорі й на сторінках літопису. Повна відсутність такого роду пригадувань приводить до висновку, що Хазария прагнула уникнути зіткнення з войовничими норманнами й пропуськала їхньої флотилії через свої володіння на Чорне море, коли це відповідало дипломатичним цілям каганату. Відомо, що таку ж політику хазари проводили у відношенні норманнов у Поволжя. За згодою кагана конунги спуськалися по Волзі в Каспійське море й розоряли багаті міста Закавказзя. Не проводячи великихих воєнних операцій проти хазар, їх "союзники" русяві проте грабували хазарських данників, через землі яких вони проходили, тому що ніякого іншого способу забезпечити себе продовольством у них не було.

Недовговічні норманнськие каганати, що з’явилися в Східній Європі в ранній період, найменше походили на міцні державні утворення. Після успішних походів проводирі норманнов, одержавши багатий видобуток, найчастіше залишали свої стоянки й відправлялися додому в Ськандинавію. Ніхто в Києві не знав вірогідно, де вмер Олег. Відповідно до ранньої версії, князь після походу на греків повернувся через Новгород на батьківщину ("за море"), де й умер від укусу змії. Новгородський літописець записав місцеве ладожськое переказ про те, що Олег після походу пройшов через Новгород у Ладогу й "є могила його в Ладозе". Київський літописець XII в. не міг погодитися із цими версіями. В очах київського патріота перший російський князь не міг умерти ніде, крім Києва, де "є могила його й до цього дъни, словет могила Ольгова". ДО XII в. не один конунг Олег міг би бути похований у київській землі, так що слова літописця про "Ольговой могилу" не були вимислом. Але чиї останки спочивали в цій могилі, ськазати неможливо.

Pages: 1 2 3 4