Так починається морально-психологічна боротьба героя й героїні, боротьба двох різних світовідчувань, двох різних життєвих принципів, що і становить основний зміст роману. У ньому ведуть переписку чотири персонажі: Кларисса і її подруга Ганна Хоу, Ловлас і його приятель Белфорд. Ричардсон витягає особливий драматичний ефект із опису тих самих сцен і подій Клариссой і Ловласом, що показує, як сильно вони помиляються щодо щирого характеру, намірів і мотивів поводження один одного. Блискучий кавалер, розпачливий дуелянт і непереборний підкорювач жіночих серць, Ловлас захоплений Клариссой, але головне в його любові-ненависті до неї - спрага веліти, підкорити собі її волю. Заради цього він обманом привозить дівчину у веселий будинок, що вона спочатку приймає за мебльовані кімнати, представляє їй своїх мнимих родичок, перехоплює й підмінює її листа. Але марне. Тоді він зважується на останній розпачливий крок і опановує нею силою, однак доконане насильство остаточно позбавляє його влади над Клариссой.

Тепер уже вона сама відмовляється вийти заміж за Ловласа й, відкинута новим англійським суспільством, умирає подібно християнській героїні, «пуританської святий», як її іноді називали критики.

Останній роман Ричардсона «Історія сера Чарлза Грандисона» (1753-1754), на відміну від «Памелы» і «Клариссы», побудований не на остродраматическом конфлікті між дву-мя головними героями. Він зображує целую соціальне середовище, велике коло персонажів, чиї життєві проблеми й долі рівною мірою цікаві для читача. Сер Чарлз Гран-дисон - перший ідеальний чоловічий образ, створений романістом, у якому втілився новий суспільний ідеал джентльмена. Ричардсон додержувався тут поглядів сучасних йому філософів і теологів ліберальної користі, особливо Шефтсбери, з його поданням про альтруїзм, властивому людській природі. Основна чеснота Грандисона - безкорисливість, здатність стати вище своїх егоїстичних інтересів і керуватися, приймаючи рішення, лише доводами розуму й поняттям справедливості. Ця якість дає можливість героєві успішно дозволяти будь-які конфлікти, від майнових до любовних, і тим самим вселити в читача впевненість, що соціальна стихія подвластна людині із твердими моральними принципами, що він тримає долю у своїх руках.

Але найбільше залучала читача в «Історії сера Чарлза Грандисона» та, по вираженню американської дослідниці Маргарет Дуди, «домашня комедія вдач», де завдяки ідеальності героя не було місця нерозв’язним зіткненням, трагічним подіям.

У своїх романах Ричардсон з’являється перед читачем як знавець жіночого серця, майстер психологічного аналізу, творець драматичних любовних колізій. Імовірно, ці якості його таланта розвилися завдяки тому, що в житті йому довелося бути скоріше спостерігачем - наперсником, а не героєм любовної інтриги. У старості він згадував, як до нього, добронравному й скромному подмастерью, часто зверталися молоді дівчини - його сусідки, із проханням написати за них лист кавалерові. І от перед ним уже розкривалося серце красуні, обуревает сумнівами, ревнощами або ніжними почуттями. Ричардсон був двічі одружений і щасливий у сімейному житті, але обидва рази, по власному визнанню романіста, його вибором керувало розсудливість, а не сильна пристрасть.

Листа знайомих зберегли нам портрет Ричардсона останнього десятиліття його життя й вигляд садиби Парсонс Грін, куди він переїхав в 1754 році. «Його вілла обставлена в тім же стилі, у якому написані його книги. Кожної дрібної деталі приділене увага, і все продумано так, щоб приносити користь або робити приємність… У його будинку завжди побачиш кілька молодих жінок, спілкування з якими виховує й розважає його дочок, у той час як вони тут поправляють своє здоров’я або вкриваються від їхнього нещастя, що осягло, і всі (теж у книжному стилі) називають його татом. Обходячи разом з ним садибу, я бачила, як особи всіх домочадців загорялися искренной радістю, коли він мимохідь звертався до них з яким-небудь ласкавим питанням».

Романи Ричардсона миттєво завоювали не тільки англійську, але й всю європейську читаючу публіку. З’явилася безліч перекладань, наслідувань, театральних постановок, а також пародій на його твори, найвідоміші з яких «Апологія миссис Шамелы Эндрюс» Филдинга й «Грандисон Другий» німецького письменника Музеуса.

Pages: 1 2