У висновку звичайно коротко повторюють вищесказане або ж збуджують страсті. І далі Квинтилиан говорить про порушення страстей, у чому й проявляється сила красномовства, тому що успіх оратора, особливо в судовій справі, залежить не тільки від доказів, але й від того, наскільки він зуміє переконати слухачів (а в суді - суддів), впливаючи на них емоційно. Щиросердечні рухи, посилаючись на древніх, він ділить на страсті й вдачі. Вдача є чудова властивість щиросердечної доброти, супроводжувана лагідністю, дружелюбністю, благоприветли-востью. «…Мовлення оратора повинна бути скромніше, лагідна, без усякої зарозумілості, пишності й навіть без усякої пишномовності. Досить і того, якщо будемо говорити виразно, точно, приємно, вероподобно. Для цей^-те й пристойний тут найбільше склад мовлення середній». Пристрасть же - це вираження гніву, ненависті, страху, обурення, співчуття. «Отже. верх красномовства, скільки судити можу, складається, щодо порушення страстей, у тім, щоб ми самі були ними спонукувані зовсім». Як бачимо, психологічна сторона ораторського мовлення займала в роботі Квинтилиана чимале місце, що, втім, було продовженням і розвитком ідей грецьких і римських попередників автора

Бути красномовним є не що інше, як виражати словом все те, про що ми думаємо, і повідомляти слухачам. Тому слова повинні бути ясні, чисті, відповідати нашому наміру й вони повинні бути правильно, красиво й пристойно розташовані. Але говорити справно і ясно, на думку Квинтилиана, ще не значить бути оратором. Оратора відрізняє добірність і краса мовлення, тому що вони приносять задоволення й подив. І тут автор посилається на Цицерона, що писав: «Красномовство, що не вселяє подиву, я не почитаю за красномовство». Однак прикраса повинне бути згідне із предметом і метою мовлення, повинне враховувати аудиторію. Переносні слова, які й прикрашають мовлення, повинні розглядатися у зв’язку із цілим мовленням. І тут він говорить про цілий текст, про прикрасу цілого мовлення. Він зауважує, що необхідно мати на увазі два головних моменти: придумати рід слововиражения й виголосити промову. Для цього необхідно знать, що потрібно нам у мовленні возвеличити або принизити, що вимовити стрімко або скромно, забавно або важливо, докладно або коротко.

Зрозуміло, наше мовлення не може бути «червона», якщо не буде правдоподібна. По Цицерону, підкреслює автор, правдоподібне мовлення має в словах значущість і силу, а «у думках або важливість або принаймні згідність із думками людей і із вдачами». І тут же він відзначає, що недоліком мовлення є вживання знижених виражень, «якими - великость або достоїнство предмета применшується». «Отже, буває слововиражение слабке, низьке, сухе, нудне, недбале, підле». До недоліків мовлення варто віднести її неповноту, одноманітність, що навіває нудьгу, її розтягнутість і т.д. До краси мовлення він відносить живе зображення речей і відтворення живих картин, які збуджують емоції, страсті, тому що докладний опис ощутительнее, ніж простої повідомлення

Особливо тут допомагають фігури й тропи. «Троп є виразна зміна або митецький перенос слова або мовлення від власного значення на інше». Уже в цій роботі Квинтилиан зауважує, що між граматиками й філософами відбувається нескінченна суперечка про роди, види, число тропів і їхньому відношенні між собою. Він не вважає за можливе вплутуватися в цю суперечку, тому що вирішити всі проблеми, з його погляду, неможливо. Він показує лише «найпотрібніші й употребительнейшие тропи», виділяючи тропи для посилення мовлення - метафора, синекдоха, метонімія, антономасия (ім’я заміняється чим-небудь равнозначащим: глава римських ораторів замість Цицерон), ономатопея (уживання нових, знову придуманих імен для речей: посудина для оцту - уксусница), катахрезис (зловживання, невірне вживання образів); тропи для прикраси мовлення - епітети (прилог, приклад, супровід: вологе вино, білі зуби, жахливе злодіяння, неприборкані страсті), алегорія, іронія, перифраз, гіпербола, гіпербатон (перенос слів з одного місця на інше: для плавності мовлення й значеннєвого виділення слова: римський оратор - оратор римський).

Фігури змінюють наше мовлення, уживаються для додання думки більшої сили, а слову - приємності. Він пояснює відмінність тропа від фігури: «Троп є слововиражение, від природного й головного знаменования на інше перенесене, для краси мовлення; або, як багато хто із грамматиков визначають, є вислів з того місця, що оному властиво, перенесене на місце, йому не властиве. А фігура, як і сама назва її, показує, є деякий зворот мовлення, від загальний і звичайний образи пояснення думок відступаючий. Тому в тропах одні слова заміняються іншими словами /…/. У фігурах же, не в тім справа. Тому що фігура може складатися зі слів власних і у своєму порядку поставлених»; Він традиційно виділяє фігури думки й фігури мовлення

Квинтилиан уважає, що одні тільки правила не можуть зробити людини, що изучили їх, оратором. У главі «Про достаток слів» він проводить думку про те, що ораторові необхідно постійно збільшувати активний запас слів, однак це не означає, що оратор повинен ними користуватися для невпинної] балаканини. Твердий відбір потрібних слів з багатого запасу лексики повинен бути постійною турботою оратора. Він радить читати Гомера, Горация, Каллипаха, Эсхила, Софокла, Эврипида, Демосфена, Платона, Лукреция, Сенеку, Цицерона й інших грецьких і римських письменників і ораторів. Більшу роль Квинтилиан відводив наслідуванню й у словах, і в композиції, і) у думках, а також радив вправлятися в написанні власних творів, у перекладах і в міркуваннях. «Міркування досить близько підходить до листу: воно й сили свої одержує від листа, і між вправою у творі й між удачею; говорити, не готуючись, становить щось середнє».

Вершина ораторської майстерності, на думку Квинтилиана, - здатність говорити, не готуючись, а для цього необхідні величезні знання й різноманітні навички

Квинтилиан говорить про благоприличии в мовленні, про пам’ять і вимову. Склад мовлення залежить від положення, що займає оратор. Так, військовим, на думку Квинтилиана, пристойний простий склад, юнакам - склад смілива, державна людина й щирий мудрець може користуватися всіма фарбами мовлення. Варто брати до уваги не тільки хто говорить, але м за кого, перед ким, про що, а також місце, де вимовляється мовлення, і час, коли вона вимовляється

Виділяючи три напрямки в ораторському мистецтві - аттическое, азианское, родийское, або родосское (назване по місцю виникнення - у Родосі, середнє між аттическим до азианским), - Квинтилиан все-таки вважає: «Немає сумніву, що із всіх пологів складу аттический є найкращий». Згадаємо, що Цицерон уважав ідеальним середній склад. Далі Квинтилиан продовжує: «У ньому є щось загальне всім прочим родам, тобто він вимагає тонкого й вірного смаку, а відрізняється від інших дивлячись по якості розумів». Праця Квинтилиана - це систематичне й строго продуманий виклад риторичного навчання з обліком досягненні теоретичної риторики й досвіду класичного красномовства Квинтилиан розповідає про всебічне навчання оратора з дитячого років, поділі мовлення, її логічній побудові, тропах і фігурах, стилях мовлення, якостях оратора і його моральному складі. Він доводить, що для ораторського мистецтва необхідні два моменти: навчання й проходження певним правилам. Загальні правила полегшать прояв індивідуальності мовлення. На думку вченого, специфічність ораторського мистецтва в тім, щоб переконати за допомогою гарного мовлення. Риторика - мистецтво, одного дарунка природи для якого занадто мало, необхідно вчитися й розвивати його. Основна ж ціль ораторів - за допомогою цього мистецтва втрутитися в психіку слухачів. Квинтилиан звеличує ясність, чистоту, правильність і домірність складу, прикраси ж можуть виконувати свою функцію лише в тому випадку, якщо відповідають предмету мовлення й мети виступу

Pages: 1 2 3