Драма Островського “Гроза” виділяється з безлічі його п’єс саме завдяки Катерине. У драматургії дуже рідко трапляється “живий” позитивний герой. Як правило, в автора досить фарб для негативних персонажів, а от позитивні завжди виходять примітивно-схематичними. Бути може, того, що в цьому світі так мало дійсно доброго

Катерина - головний персонаж драми Островського - єдине, що є гарного в тім темному світі, “темному царстві” міщанства, що оточує її. Прагнення літати - от основна несхожість Катерины на тих людей, у чию пастку вона догодила, завдяки заміжжю. Але, на жаль, вихід з пастки для неї був тільки один. Зі слів Катерины ми довідаємося про її дитинство й отроцтво. Дівчинка не одержала гарного утворення. Вона жила з матір’ю вдеревне.

Дитинство Катерины було радісним, безхмарним. Мати в ній “душі не сподівалася”, не примушувала працювати по господарству. Жила Катя вільно: вставала рано, умивалася джерельною водою, поливала квіти, ходила з матір’ю в церкву, потім сідала за яку-небудь роботу й слухала мандрівниць і прочанок, яких було багато в їхньому будинку. Катерине снилися чарівні сни, у яких вона літала під хмарами. І як сильно контрастує з таким тихим, щасливим життям учинок шестирічної дівчинки, коли Катя, образившись на щось, утекла ввечері з будинку на Волгу, села в човен і відштовхнулася від берега!..

Ми бачимо, що Катерина росла щасливої, романтичной, але обмеженою дівчиною. Вона була дуже набожної й жагуче люблячою. Вона любила всі й всіх навколо себе: природу, сонце, церкву, свій будинок з мандрівницями, злиденних, яким вона допомагала

Але саме головне в Каті те, що вона жила у своїх мріях, обособленно від іншого миру. Із усього існуючого вона вибирала тільки те, що не all soch © 2005 суперечило її натурі, інше вона не хотіла зауважувати й не зауважувала. Тому й бачила дівчинка ангелів у небі, і була для неї церква місцем, де все світло, де можна помріяти. Але якщо вона зустрічала на своєму шляху те, що суперечило її ідеалам, то в ній проявлялася непокірлива й уперта натура й вона захищала себе від того стороннього, чужого, що посмітило потривожити її душу. Цим і пояснюється випадок слодкой.

Після заміжжя життя Каті сильно змінилася. З вільного, радісного, піднесеного миру, у якому вона почувала своє злиття із природою, дівчина потрапила в життя, повну обману, жорстокості й приреченості. Справа навіть не в тім, що Катерина вийшла заміж за Тихона не зі своєї волі: вона взагалі нікого не любила і їй було однаково за кого виходити. Справа в тому, що в дівчини відняли її колишнє життя, що вона створила для себе. Катерина вже не почуває такого захвату від відвідування церкви, вона не може займатися звичними їй справами

Смутні, тривожні думки не дають їй спокійно любуватися природою. Каті залишається терпіти, поки терпиться, і мріяти, але вона вже не може жити своїми думками, тому що жорстока дійсність повертає її на землю, туди, де приниження й страждання. Катерина намагається знайти своє щастя в любові до Тихона: “Я буду чоловіка любити. Тиша, голубчик мій, ні на кого я тебе не проміняю”. Але щирі прояви цієї любові припиняються Кабанихой: “Що на шию-те виснеш, безстидниця?

Не з коханцем прощаєшся”. У Катерине сильне почуття зовнішньої покірності й боргу, тому вона й змушує себе любити нелюбимого чоловіка. Тихін і сам через самодурство своєї матері не може любити свою дружину по-справжньому, хоча, напевно, і хоче. І коли він, їдучи на час, залишає Катю, щоб нагулятися досхочу, жінці стає зовсім самотньо. Чому Катерина полюбила Бориса?

Адже він не виставляв напоказ свої чоловічі якості, як Паратов, навіть і не розмовляв з нею. Напевно, причина в тім, що їй бракувало чогось чистого в задушливій атмосфері будинку Кабанихи. І любов до Бориса була цим чистим, не давала Катерине остаточно зачахнути, якось підтримувала її. Вона пішла на побачення з Борисом тому, що відчула себе людиною, що має гордість, елементарні права. Це був бунт проти покірності долі, проти безправ’я

Катерина знала, що робить гріх, але знала вона й те, що далі жити як і раніше не можна. Вона принесла чистоту своєї совісті в жертву волі й Борисові. По-моєму, ідучи на цей крок, Катя вже почувала кінець, що наближається, і, напевно, думала: “Зараз або ніколи”. Вона хотіла насититися любов’ю, знаючи, що іншого випадку не буде

На першому побаченні Катерина сказала Борисові: “Ти мене загубив”. Борис - причина опорочивания її душі, а для Каті це рівнозначно загибелі. Гріх висить на її серце тяжким каменем. Катерина дуже боїться грози, що насувається; уважаючи її покаранням за доконане

Катерина боялася грози з тих пор, як стала думати про Бориса. Для її чистої душі навіть думка про любов до сторонньої людини - гріх. Котячи не може жити далі зі своїм гріхом, і єдиним способом хоч частково від нього позбутися вона вважає покаяння. Вона зізнається у всім чоловікові й Кабанихе. Такий учинок у наш час здається дуже дивним, наївним

“ Обманювати-Те я не вмію; сховати-те нічого не можу” - така Катерина. Тихін простив дружину, але чи простила вона сама себе? Будучи дуже релігійної, Катя боїться Бога, а її Бог живе в ній, Бог - її совість

Жінку мучать два питання: як вона повернеться додому й буде дивитися в очі чоловікові, якому змінила, і як вона буде жити із плямою на своїй совісті. Єдиним виходом із цієї ситуації Катерина бачить смерть: “Ні, мені що додому, що в могилу - однаково… У могилі краще…

Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре”. Переслідувана своїм гріхом, Катерина йде з життя, щоб урятувати свою душу

Добролюбов визначав характер Катерины як “рішучий, цільний, росіянин”. Рішучий, тому що вона зважилася на останній крок, на смерть, заради порятунку себе від ганьби й каяттів совісті. Цільний, тому що в характері Каті все гармонично, єдино, ніщо не суперечить один одному, тому що Катя становить єдине із природою, з Богом. Росіянин, тому що хто, як ні росіянин людина, здатний так любити, здатний так жертвувати, так на вид покірно переносити всі позбавлення, залишаючись при цим самої собою, вільним, не рабом