Русалки - дівчини, що потонули в озері або в ріці від невдалої любові або з горя.

Русалки - це викрадені в матерів діти, переважно нехрещені.

Особняком коштує сказання, записане священиком Доброзраковим у селі Ульяновке Нижегородської губернії: “при створенні миру Богом диавол, наслідувати Бога, початків бити одним каменем про інший, і з осколків з’явилися домовики, лісовики, русалки й подібні їм істоти”.

Русалки - людські дочки, “прокляті родителями ще в материнській утробі, що вмерли нехрещеними”, а також молоді утоплениці. Душу самогубця “стає русалкою, що надходить під сувору владу водяника, з яким примушена вести ненависний зв’язок”.

Набагато рідше, у вигляді виключення, зустрічаються три наступні погляди, з яких одне вважає русалок перевертнями жінок, перетворених Богом на кару за гріхи, інше зараховує до русалок небіжчиків, що вмерли в певну пору року, а саме під час русальних свят; третє - ототожнює русалок з фараонами. Є навіть така історія: коли військо Фараона потонуло в Чорному морі, всі що потонули звернулися - чоловіки у водяних, а жінки й діти в русалок, і партіями розбрелися по морю й по ріках. Вид вони мають: верхня частина тіла до пупа людська, а нижня - риб’яча. Вони іноді зупиняють на море кораблі й на ріках човна й запитують, чи незабаром буде страшний суд, чи продовжують діти носити під свято Різдва Христова “вечерю” своєму хресному батькові й своїй хресній матері. Одержавши на перше питання стверджувальний, а на другу негативну відповідь, радуються; у противному ж випадку з досади палять навіть кораблі.

В 1849 році наш знаменитий історик С. М. Соловйов писав: “Русалки зовсім не суть річкові або які б те не було німфи; ім’я їх не походить від русла, але від русявий (світлої, ясний), русалки суть не що інше, як душі померлих, що виходять весною насолодитися оживленною природою. Народ тепер вірить, що русалки суть душі дитин, що вмерли без хрещення; але коли всі слов’яни вмирали нехрещеними, те душі їх усе повинні були ставати русалками?.. Русальні ігри суть гри на честь мертвих… Крім русалок, душі померлих, мерці, були відомі під ім’ям Навья”.

Думка етнографа А. Н. Афанасьєва досить близько до наведеного погляду історика Соловйова. “Російські селяни переконані, що русалки суть душі дитин, що вмерли нехрещеними, а також утоплениць, вішальниць і взагалі жінок і дівиць, що мимовільно позбавили себе життя, отже, душі не відзначені поховання. Але коли всі були язичниками й не знали ні хрещення, ні християнського поховання, тоді всяка душа зараховувалася до русалок. Це древнє вірування утримане народною пам’яттю за дітьми й утопленицями - по-перше, тому, що самі душі персоніфікувалися крихітками, а по-друге, тому, що визнавалися мешканками вод. Дівиці, що кидаються з горя й розпачу у воду, підхоплюються русалками й надходять у середовище цих водяних німф, подібно тому як у литовців такі утоплениці перетворюються в ундин. Дитин мертвонароджених або, що померли без хрещення русалки викрадають із могильних ям і несуть у свої води…”

У Тургенєва “Бежин луг” ми знаходимо наступне свідчення. “Пішов він (тесля Гаврило) раз у ліс по горіхи та й заблудився, дороги знайти не може, а вуж ніч надворі. От, і присів він під дерево. Задрімав і чує раптом: хтось його кличе. Дивиться - нікого. Він знову задрімав, - знову кличуть. Він знову дивиться, дивиться: а перед ним на гілці русалка сидить, гойдається і його до себе кличе, а сама помирає зі сміху, сміється. А місяць^-те світил сильно, всі видно. От, кличе вона його, і така сама вся светленькая, біленька сидить на гілці, немов плотичка яка або піскар. Гаврило^-те тесля так і обмер, а вона знай регоче так його все до себе этак рукою кличе. Уже Гаврило було й устав, послухався було русалки, так, знати, Господь його надоумил: таки на себе хрест. А вуж як йому було важко хрест-те класти, рука просто кам’яна, не ворочається. Як поклав він хрест, русалочка-то й сміятися перестала, так раптом як заплаче. Плаче вона, ока волоссями втирає, а волосся в неї зелені, що твої коноплі…”Чого ти, лісове зілля, плачеш?”<…>”Не хреститися б тобі, человече, жити б тобі із мною на веселии до кінця днів; а плачу я, убиваюся тому, що ти хрестився; так не я одна вбиватися буду: убивайся ж і ти до кінця днів”. Отут вона пропала, а Гаврило з тих пор всі невеселий ходить.

- Так як же це може отака лісова погань християнську душу зіпсувати?! Залоскотати вона його хотіла. Це ихнее справа, цих русалк-те.

Але ж і тут повинні бути русалки? - Ні, тут місце чисте, вільне. Одне: ріка близько”.

Відповідь на це питання далеко не так простий. У нас здавна вважають русалок річковими дівами, але русалки живуть не в одному місці, а головним чином у водах, у лісах і полях; місце проживання їх не однаково в різні пори року.

Залишаючи із Троицина дня води й розсипаючись, аж до осені, по полях, переліскам і гаям, русалки вибирають собі що розвісилася, зігнуту над водою вербу або плакучу березу, де й живуть. Уночі, при місяці, що для них яскравіше звичайного світить, вони гойдаються на галузях, аукаються між собою й водять веселі хороводи з піснями, іграми й танцями. Де вони бігали й гралися, там трава росте густіше й зеленее, там і хліб народиться обильнее.

У лісах русалки обирають переважно старі дерева. У лісі побачив русалку й тургеневский тесля Гаврило, що називає русалку словами: лісове зілля, лісова погань.

Хитання на деревних галузях - улюблене времяпрепровождение русалок. Улюблене їхнє дерево - береза, про що співається й у народних піснях. Іноді русалки відвідують селища й будинку, навряд чи навіть не живуть тут, також вони приходять грітися в лазні, де вони миються, паряться, причому сміються й жартують.

Частіше ж усього, звичайно, русалки живуть у водах, у кришталевих палацах, побудованих на дні глибоких рік.

Але все це непостійні місця проживання русалок, це місця їхнього тимчасового перебування влітку, переважно на Троицкой тижню. Про місце знаходження русалок зимою є лише неясні й невизначені подання. Після Семицкой тижня в лісі вже не буває русалок. Одні говорять, що вони піднімаються нагору й живуть на хмарах; інші думають, що вони ховаються під землею й сплять там інша пора року; інші думають, що начебто вони переселяються в ріки… Говорили ще, начебто русалки, залишивши ліс, довго ще залишаються на нивах і безмовно качаються у водах ниви.

Pages: 1 2 3