“Мертві душі” - один з ярчайших добутків росіянці й світовій літературі. Бєлінський назвав поему Гоголя “утвором, вихопленим зі схованки народного життя, що нещадно зриває покрив з дійсності”. Задум “Мертвих душ”, як і “Ревізора”, був підказаний Пушкіним. “Мертві душі” вершина художньої майстерності Гоголя

У ньому автор досягає дивної стислості й психологічної глибини, дивної пластичності в зображенні поміщиків, наділених у поемі блискучими мовними характеристиками; вільно переходить від сатиричної до гумористичної тональності, віртуозно використовує деталі предметної зображальності й виразності. Композиція “Мертвих душ” підпорядкована задуму автора показати “Русь із одному боку”. Поема побудована як історія пригод Чичикова чиновника, що скуповує “мертві душі”. Така композиція дозволила авторові розповісти про різних поміщиків і їх селах

Автор прагне зіставити їх між собою. Показ героїв будується на послідовному посиленні негативних рис, властивих кожному з них. Сам Гоголь говорив про це: “Один за іншим ідуть у мене герої, один пошлее іншого: Манилов, Коробочка й так далі до Плюшкина”. Зміна образів усе більше підсилює духовне збідніння власників кріпосних душ. Щоб одним словом виразити всю сутність поміщика, Гоголь використовує мовців прізвища. В описі різних поміщиків присутній своєрідне чергування: розкрадач накопичувач. Зустрічі з ними в Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 Чичикова будуються по однієї й тій же схемі: спочатку дається опис садиби, потім будинку, потім самого власника будинку

За допомогою опису якої-небудь деталі обстаьовки автор указує на основну рису характеру поміщика. Гоголь був майстер деталі, умів знаходити висвітлення характеру людини в навколишніх його дріб’язках побуту. Далі в описі поміщиків треба обід, частування й речення Чичикова продати “мертві душі”.

Опис всіх п’яти поміщиків необхідно Гоголю для того, щоб показати не тільки соціальний аспект, але й різні типи людських характерів. Гоголь із приголомшливою силою розкрив паразитичний характер існування власників кріпаків. Сатира Гоголя часто пофарбована іронією

Сміх Гоголя здається добродушним, але він нікого не щадить. Іронія допомогла авторові говорити в підцензурних умовах те, про що говорити прямо було неможливо. Іронія характерний елемент гоголівської сатири. Мало хто з російських письменників XIX століття користувалося цією зброєю так мистецьки й винахідливо, як Гоголь

У другому розділі автор знайомить нас із Маниловим першим з п’яти поміщиків, у яких Чичиков скуповує “мертві душі”. Манилов упевнений, що він живе в середовищі високих людських інтересів. Враження від цього персонажа безупинно міняється. Відразу впадає в око його бажання всім подобатися

Він упевнений тім, що живе вищими досягненнями людської культури. У полицю, де служив Манилов, його вважали образованнейшим і деликатнейшим людиною. Гоголь відзначає схильність свого героя займатися “високими предметами”.

Манилов сентиментальний абсолютно у всім і насамперед у сімейному побуті. Він зовсім не цікавився господарством, тому що вважав себе людиною добре вихованим і не міг займатися такими дрібницями. Торкнувшись у розмові із Чичиковым міських чиновників, він називає їх всіх прекрасними людьми (віце-губернатор “милий”).

Манилов також приходить у повний захват від Чичикова, тому що той є для нього досить привабливою людиною з розумом і вмінням поводитися в суспільстві. Цей поміщик починає зв’язувати із Чичиковым свої чергові “прожекти”, мріє про спільну з ним життя. Манилов представляє відносини між людьми в дусі ідилічних пасторалей, тому що, на його думку, єдиною формою людських зв’язків є чуйна, ніжна дружба й серцева прихильність. У його сприйнятті життя - повна, доконана гармонія

Знання життя підмінюється порожніми фантазіями. Манилов живе в ілюзорному світі, і сам процес фантазування робить йому величезну приємність. Звідси й виникає його любов до гарної фрази. Манилов є сентиментальним фантазером, не здатним до практичної дії

Ледарство й безделие ввійшли в його плоть і кров і стали невід’ємною частиною його натури. Він позбавлений живої думки, живого прагнення, а та культура, якою пишається Манилов, - фарс, за яким ховається порожнеча й беззмістовність. Він єдиний серед поміщиків згадує про закон і про інтереси країни, але в його вустах ці міркування приймають безглуздий характер. Гоголь порівнює Манилова із занадто розумним міністром. Тут іронія Гоголя вторгається в заборонну сферу вищі ешелони влади

Це могло означати лише те, що інший міністр уособлення вищої державної влади не так вуж і відрізняється від Манилова й що “маніловщина” типова властивість цього миру. У порівнянні з іншими поміщиками Манилов і справді здається людиною освіченим, але це лише тільки так здається. Вони з Коробочкою є до певної міри антиподами: манілівська вульгарність ховається за високими фразами, за міркуваннями про благо батьківщини, а в Коробочки духовна вбогість з’являється у своєму природному виді. Коробочка не претендує на високу культуру: у всьому її вигляді підкреслюється досить невигадлива простота

Це підкреслено Гоголем у зовнішності героїні: він указує на її затріпаний і мало привабливий вид. Ця простота виявляє себе й у відносинах з людьми. Коробочка відрізняється життєвою безпосередністю, що проявляє себе як вираження грубого прозаїзму й щоденності, а також розважливого практицизму. Головна мета її життя зміцнення свого багатства, невпинне накопичення

Чичиков не випадково бачить у її маєток сліди вмілого господарювання. Ця хазяйновитість виявляє її внутрішню незначність. У неї, крім бажання придбати й витягти користь, немає почуттів

Підтвердженням є ситуація з “мертвими душами”. Коробочка торгує селянами з такою діловитістю, з який продає інші предмети свого господарства. Для неї немає різниці між одушевленою й неживою істотою. У реченні Чичикова її лякає тільки одне: перспектива щось пропустити, не взяти того, що можна виручити за “мертві душі”.

Коробочка не збирається уступати їх Чичикову по дешевці. Гоголь нагородив її епітетом “дубинноголовая”. Він, як і у випадку з Маниловим, вторгається в заборонну область вищі ешелони влади й порівнює поміщицю з поважним і навіть державною людиною

При переході до образа Ноздрева Гоголь підкреслює контраст між ним і Коробочкою. На противагу нерухливій поміщиці Нозд-Ревіння відрізняється молодецтвом і “широким розмахом натури”. Він рухливий, готовий зайнятися будь-якою справою, не замислюючись яким, але вся його активність позбавленаі ідеї й мети. Це активність людини, що вільний від усяких обов’язків що-небудь створювати й домагатися яких-небудь результатів. Тому всі його пориви закінчуються так само легко, як і починаються, без яких-небудь позитивних підсумків: “Усе кінчається або дрібницями, або всілякими історіями”.

Його активність спрямована на пропалювання життя. Він гульвіса й молодець. Ноздрев виявляється всюди, де його можуть, очікувати задоволення життя. На відміну від Коробочки Ноздрев не схильний до дрібної скнарості. Його ідеал люди, що завжди вміють весело пропалювати життя, не обтяжені ніякими турботами

У главі про Ноздреве мало деталей, що відбивають побут його кріпаків, але сам опис поміщика подає вичерпну інформацію про це, оскільки для Ноздрева кріпаки люди й майно - рівнозначні поняття. Обоє є джерелами пропалювання життя. Скрізь, де з’являється Ноздрев, там метушня, склока, скандал. У розумінні Ноздрева його життя наповнене змістом

Щодо цього він нагадує Манилова, але відрізняється тим, що любить прибрехати, прикрасити, тоді як для Манилова характерна споглядальність. Звідси тяга до хвастощів і брехні. Ноздрев “майстер кулі лити”.

У розмові із Чичиковым Ноздрев хвастається абсолютно всім: жеребцем, ставком, собакою, і у своїй неправді просто невичерпний. Вона стає для нього органічним явищем. Неправда для самої неправди. У відносинах з людьми Ноздрев вільний від якихось норм і принципів

Він легко сходиться з людьми, але не вірний ні своєму слову, ні чому-небудь іншому. У прагненні Ноздрева внести розлад у чуже життя відчувається бажання всім напакостити. У підсумку, вся багатосторонність героя позбавлена якого-небудь позитивного початку. Гоголь назвав Ноздрева “історичною людиною”.

На відміну від Ноздрева Собакевича не можна зарахувати до людей, що витають у хмарах. Цей герой твердо стоїть на землі, не тішить себе ілюзіями, тверезо оцінює людей і життя, уміє діяти й домагатися того, чого хоче. При характеристиці його побуту Гоголь у всім відзначає обґрунтованість і фундаментальність. Це природні риси життя Собакевича. На ньому й на обстановці його будинку лежить печатка незграбності, потворності

Pages: 1 2

Збережи - » Сатиричне зображення поміщицького миру в поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі» . З'явився готовий твір.