Великий князь Василь Васильович Темний, за словами літописця, хотів перед смертию постригтися в ченці, але йому не дали волі; умер він у суботу, у третій годині ночі, а на інший день, у неділю, схоронили його - отже, без особливих обставин ховали на інший день. На південно-заході поховання волинського князя Володимира описується так: княгиня зі слугами дверними обмили тіло, оповили його аксамитом з мереживом, поклали на сани й повезли у Владимир, де поставили в Богородичной церкви на сінях, тому що було вже пізно; на інший день зроблено було поховання зі звичайними голосіннями. Похвала доброму князеві у вустах летописцамало рознится від колишньої; але в ній не зустрічаємо відомих слів про відносини до дружини; про великого князя Василеві Ярославовичі костромському говориться, що він був дуже доброчесний, любив бога від усього серця, без лукавства, був милостивий, до святих церков старанний, шанував багато єписькопів як начальників і пастирів, любив і шанував і всього священникового й чернечого чина; був незлобивий і легко прощав согрешающих перед ним. Про князя Глібі Васильовичі ростовському говориться, що він їжі й питва не щадив і подавав потребуючої, багато церков побудував і прикрасив іконами й книгами, священників і чернечий чин дуже почитав, до усім був любовний і милостивий, гордості ненавидів і відвертав від її як від змія; коли вмер, то чималу жалість і плач залишив по собі всім знаючої його. Про одяг князівської ми вже могли ськласти поняття при вирахуванні речей, що залишалися після князів моськовських; у літописі при описі втечі князя Василя Михайловича кашинського ськазано, що він утік в одному терлике й без ківера. При описі зовнішності волинського князя Володимира Васильковича говориться, що він стриг бороду.

Зміни, що происшли в междукняжеських відносинах повинні були неодмінно відбитися й на положенні дружини. Осілість князів в одних відомих князівствах повинна була повести й до осілості дружини, що могла тепер приобресть важливе головне земське значення в якості постійних, найбагатших землевласників, як особи, що користуються спадково.

З Моськви; починаючи з Іоанна Калити, всі моськовські князі постоянноудерживают за собою великокнязівську Владимирська область; князі не дозволяють чужим боярам купувати села у своїх волостях; одні тільки моськовські бояри мають постійну можливість купувати села в області Владимирської, що як належить постійно їхнім князям, і ми бачимо, що вони користуються цим правом. Їм вигідно, отже, утримувати Владимирську область і разом головне, головне значення за своїми князями, і ми бачимо, як вони ретельно про це намагаються. Як разом зі збільшенням могутності князів моськовських підсилювалося значення бояр їх, видно з того, що великі князі нижегородський, тверськой шукають родинних союзів з ними. Незважаючи на вбогість джерел, що дійшли до нас від описуваного часу, у них можна зустріти досить ясні вказівки на значення, що підсилилося, бояр. Уже було згадано у своєму місці, як переселення бояр з півдня в Моськовське князівство допомогло посиленню останнього, а це саме посилення у свою чергу повинне було залучати до моськовських князів отовсюду багатих, знатних і обдарованих бояр; ми бачили, яку службу отслужил Моськві пришлец із півдня - боярин волинський Боброк Дмитро Алибуртович; але він не раптом перейшов з півдня в Моськву, а спочатку був тисяцким у нижегородського князя Димитрия Костянтиновича. Тут ми бачимо, як відоме положення дружини на Русі сприяло посиленню одного князівства на рахунок інших, зборам землі Росіянці: внаслідок єдності роду князівського в древній Русі земля зберігала свою єдність; дружинник, переходячи від одного князя до іншому, не змінював чрез це анітрошки ні Російській землі, ні роду князівському, що владели нею неподільно. Це право вільного переходу дружинники удержали й на півночі: звідси, як незабаром вони зауважували невигоду служби в слабкого князя й вигоду в сильного, то вільно переходили до останнього, тому що тут не було зради колишньому князеві, а тільки користування своїм правом, визнаним всіма князями; так, ми бачили, що великий князь Василь Дмитрович, залучивши на свій бік дружину нижегородського князя, опанував безперешкодно його князівством.

По родовідних книгах, ще із князем Данилом Олександровичем приїхав у Моськву вельможа Протасій, предок знаменитих Вельяминових; вірніше, звістка, що Протасій була тисяцким при Розжарюєте, після чого бачимо цей сан спадкоємним і для нащадків Протасія. При однаковій осілості князів і бояр їх в інших князівствах подібні явища знайдемо не в одній Моськві: так, виїхав із Чернігова у Твер Борис Федорович, прізвиськом Половою, і був у Твері боярином; син його також тут боярином, онук, правнук і праправнук були тисяцкими. Крім Вельяминових ми бачили цілий ряд знатних прізвищ, що триває від Калити до праправнука його. Але поруч цих, так ськазати, корінних моськовських бояр бачимо постійно припливши прибульців: приїжджають служити моськовським князям не тільки знатні люди з Південно-Західної Русі й із країн далеких, але вступають до них у службу князі Рюриковичи з півдня й півночі, Гедиминовичи з Литви. Ми бачили, до яких явищ іноді подавав привід приїзд нового знатного вихідця, що хотів вступити в службу до князя тільки за умови високого місця; але, щоб дати йому це місце, потрібно було взяти його в іншого стародавнього боярина, понизити останнього й разом з ним цілий ряд інших бояр, що займала місця під ним, - це називалося тодішньою мовою заїздом: новий виходець заїжджав старих бояр, які зобов’язані були підсунутися, щоб дати йому вище місце. Так, при Розжарюєте виходець із півдня Родіон Несторович заїхав боярина Акинфа з товаришами. Тоді Моськва не взяла ще явної переваги над іншими князівствами, Акинфу можна було зневажити нею, і, розсерджений заїздом, він від’їхав у Твер; але після, коли Моськва підсилилася остаточно й боярські пологи обжилися в ній, тоді їм невигідно стало від’їжджати звідси; вони у випадку заїзду ськоріше погоджувалися поступатися вищим місцем прибульцеві. Так, у князювання Донського виходець волинський Боброк заїхав Тимофія Васильовича Вельяминова з товаришами, і той поступився йому перше місце; при Василеві Димитриевиче литовський виходець, князь Юрій Патрикеевич, заїхав також деяких бояр, саме Костянтина Шию, Івана Дмитровича, Володимера Даниловича, Димитрия Васильовича, Федора Кошкина-Голтяя. Щодо цього заїзду дійшло до нас цікава звістка: князеві Юрію Патрикеевичу князь великий місце впросив, коли за нього дав сестру свою велику князівну Ганну (по літописах, дочка Марью). А брат був великий у князя Юрія Патрикеевича - Хованський; і Федір Сабур на весіллі князя Юрія Патрикеевича брата великого посел Хованського (зайняв вище місце). І Хованський мовив Сабуру: "Посядь брата мого меншого, князя Юрія Патрикеевича". І Федір Сабур мовив Хованському: "У того бог у кике, а в тебе бога в кике ні" - так сіл Хованського вище. "У того бог у кике" значить: у того щастя, доля в кичке; кичка замість: жінка, дружина; князь Юрій одержав вище місце по дружині.

До нас дійшла також цікава місцева грамота нижегородського великого князя Димитрия Костянтиновича: "Князь великий Дмитро Костянтинович Нижнього Новгорода й городецкой і курмишськой. Подарував есми бояр своїх і князів, дав їм місцеву грамоту по їх челобитью й по печалованию архімандрита нижегородського печерського батька свого духовного Іони й по благословенню владичню Серапіона нижегородського й городецького й сарського й курмишського: кому з ким сидіти й кому під ким сидіти. Велів садитись від свого місця тисяцкому своєму Дмитру Алибуртовичу князеві волинському, а під Дмитром сідати князеві Іванові Васильовичу городецькому, так проти його в лаві сідати Дмитру Івановичу Лобанову, так у крамниці ж під князем Іваном князеві Федору польському Андрійовичу; так садитись бояринові його Василью Петровичу Новосильцеву, так проти в лаві садитись ськарбникові бояринові Тарасию Петровичу Новосильцеву. А подарував його боярством за те, що він окупив з полону государя свого двічі великого князя Дмитра Костянтиновича, а в третие окупив велику княгиню Марфу. Так садитись бояринові князеві Петру Івановичу Березопольському, так садитись у крамниці князеві Дмитру Федоровичу курмишському. А до місцевої грамоти князь великий велів боярам своїм і дякові руки прикладати, а місцеву грамоту писав великого князя дяк Петро Давидов син Русин". Із цієї грамоти ми бачимо, як у кожному князівстві найсильніші князі примишляли собі волості, зводячи їхніх князів на ступінь слуг своїх; тут ці князі повинні сідати нижче простих бояр, і на початку грамоти бояри взагалі поставлені вище князів.

Pages: 1 2 3 4 5 6