Сила з неправдою Не уживается… Н. Некрасов Драма А. Н. Островського “Гроза” - один із самих значних добутків не тільки у творчості письменника, але й у всієї російської драматургії. Центральний конфлікт п’єси, задуманої як соціально-побутова драма, поступово досягає щирого трагізму, чому сприяє пг>раз головної героїні п’єси - Катерины. Герцен писав про “Грозу”: “У своїй драмі автор проникнув у найглибші схованки…

росіянці життя й кинув раптовий промінь світла у Введомую душу росіянці жінки… яка задихається | лещатах невблаганного й напівдикого життя патріархальної Вмьи”. Катерина - натура поетична, мрійлива, воль-1Я. Вона виховувалася в атмосфері любові, радості, эоды, тому й у будинку Кабановых вона живе по “оим, внутрішнім законам. Катерина завжди відкрита й тественна, вона не хоче й не вміє фальшивити, брехати, >ивить душею: “…

Обманювати-Те я не вмію, сховати-те нічого не можу”. Церква й релігія з дитинства ввійшли в життя Катерины, коли вона слухала оповідання мандрівниць і прочанок, гаряче й щиро молилася перед іконами. Релігійність у головній героїні щира, глибока, Бог для неї - це любов і краса, тому цілком пояснено й зрозуміло прагнення Катерины жити по божих завітах, по совісті. Взагалі характеру цієї дівчини властиві емоційність, щирість, вразливість

Напевно, саме тому Островський так часто порівнює свою героїню із пти цей: “Я жила, ні про що не тужив, точно птах на волі”, “Знаєш, мені іноді здається, що я птах”. Після цього будинок Кабановых, куди Катерина потрапила після заміжжя, здається їй кліткою. У цьому будинку все дихає лицемірством, святенництвом, насильством над особистістю, “в’язницею” і “неволею”. Серед людей, її навколишніх, не може знайти Катерина підтримки, оскільки всі прекрасні якості, який вона наділена, не цінуються в цьому світі

Темно й задушливо Катерине в будинку Кабанихи, що їсть її поедом. Владна й деспотична свекруха не привыкля, та й не вважає потрібним поважати людське достоїнство в інші, святенництво й жорстокість вона намагається сховати під маскою релігійності й благочестя. Страждання Катерины не знаходять відгуку в серце чоловіка, Тихона - недалекого, рабськи покірного матері, нездатного до самостійних думок і вчинків Щиро, із всіх своїх щиросердечних сил хоче Катериим любити й поважати цієї слабкої людини, але в ІГОР нічого не виходить. Чим більше Кабаниха намагається придушити особисте 11 Катерины, тим важче й нестерпніше робить її жизт тим сильніше й міцніше стають мрії дівчини про вола й волю. Скромна й терпляча, вона не покірлива, п<> скольку має палку й жагучу душу: “А вуж кіл і мені тут опостылет, так не удержати мене ніякий сп л ой. У вікно викинуся, у Волгу кинуся”. Трагедія загострюється, коли Катерина зустрічає чіл<> століття, не схожого на інших, і закохується в нього всім серцем, всією душею, що вимагає волі, любові й щастя Однак це почуття несумісне з життям суспільства, дп і моральні принципи самої Катерины не дають йому прпн<> на існування: “Ах, Варячи, гріх у мене на розумі! Скільки я, бідна, плакала, чого вуж я над собою не робила! Не піти мені від цього гріха. Нікуди не піти. Адже це недобре, адже це страшний гріх, Варенька, що я іншого люблю”, Сум’яттям і жахом повна душа Катерины, але заради коханої людини вона готова навіть переступити через священні для неї поняття про гріх і чесноту. Страшна драма розігрується в душі героїні, оскільки вона йде проти власної совісті, але allsoch. ru 2001-2005 не здатна не брехати, не причинятися перед собою й навколишніми. Вона не може й не хоче таїти свого гріха, оскільки натура її завжди була цільн і гармонічної, однак дозволити виниклий конфлікт сама дівчина не в змозі. Приїзд чоловіка, страшна бариня з її прокльонами, жахлива гроза, що для Катерины символізує “кару господню”, древня картина із зображенням Страшного суду переважують чашу внутрішніх страждань Катерины, і вона привселюдно кається перед чоловіком. Занадто важка ноша Катерины, оскільки вона не знаходить захисти навіть в улюбленого Бориса, що хоч і розуміє її, але сам слабшав, нерішучий, залежимо від багатого дядька Дикого. Навіть передчуваючи недобре, він кидає її i важку мінуту, залишає одну в страшному й недобро-келательном світі, хоча міг би забрати із собою. Не може г не хоче Катерина вертатися додому, у немилість і неволю, до докорів і докорів Кабанихи: “…Що додому, що в могилу”. Вихід Катерина бачить у смерті, що здається їй єдиним порятунком від щиросердечних борошн. Самогубство Катерины варто сприймати не як t неспроможна поразка, а як моральну перемогу над “тим-IM царством”, якому вона так і не скорилася. Добро-Обов побачив у Катерине “протест проти кабановских шятий про моральність, протест, доведений до кінця, проголошений і над домашнім катуванням, і над безоднею, н яку кинулася бідна жінка”.