Лев Миколайович Толстой - художник чесний, складний, багато в чому проблематичний. У своєму широкому полотні - епопея^-епопеї-роману-епопеї «Війна й мир» він дає правдиву картину Росії першої чверті XIX століття. Роман «Війна й мир» відкривається зображенням великосвітського суспільства, що зібралося у вітальні сорокалітньої фрейліни імператорського двору Ганни Павлівни Шерер. Це «вища знать Петербурга», люди самі різні за віком і характерами, але одного суспільства. Тут все неестественно й манірно.

Цьому суспільству протипоставлені кращі герої Толстого. Звернемося до жіночих образів Наташи Ростовой, князівни Марьи, Соні. Вони дуже різні, але кожна по-своєму гарна. Наташа рвучка й захоплена, улюблениця сім’ї, вона не боїться стати центром уваги. «Поетичним, сповненим життям, чарівною дівчиною» назвав Наташу князь Андрій. «Чарівницею» здавалася вона Денисову. «Вона чарівна»,- говорив про неї Пьер. Вона вперше з’являється на сторінках роману тринадцятилітньою дівчинкою: «Чорноока, е більшим ротом, некрасива, але живаючи… з назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними руками й маленькими ніжками в мереживних черевичках…» Ми спостерігаємо, як вона взрослеет, прагне на щастя, виходить заміж, стає матір’ю. Вона не вдасться в міркування про зміст буття, як Андрій Болконский і Пьер Безухов, головну роль для неї грають почуття. Замолоду Наташа скоряє своєю поетичністю й музикальністю. Її хвилює краса природи в літню ніч Вотрадном.

Вона прекрасно співає й танцює, їй по душі народне мистецтво. Брат Микола здивований, «звідки в цієї гра-финюшки таке почуття народної музики, точні народні жести й рухи». Всією душею віддається вона танцю, виявляючи зненацька для всіх почуття народного духу, уміння зрозуміти все те, що було у всякій російській людині. Головне, що залучає в Натаще, це її дарунок любові до людей, її людяність. Обдарованість і чарівність Наташи так великі, що за ними не відчуваються її недоліки. Слова Пьера «вона не вдостоює бути розумної» можуть бути пояснені відсутністю в Наташи широких розумових інтересів, глибокого утворення

Про людей вона судить, прислухаючись до свого серця. По думці Толстого, вона наділена «розумом серця». Наташа здатна зрозуміти іншу людину й перейнятися його почуттям. Так вона зрозуміла духовну красу князівни Марьи й полюбила її, незважаючи на розходження натур. Наташа здатна на високі подвиги. Так, перед навалою французів вона домагається, щоб замість майна батьки вивезли з Москви поранених. Її щиросердечна чистота скоряє людей. Її любов до Андрія, а потім і розрив з ним через Анатоля Курагина Наташа страшно переживає, хворіє, перебуває на грані божевілля. Лише трагічна загибель Пети й турбота про матір повертають її до життя. «Раптом любов до матері показала їй, що сутність її життя - любов, і прокинулося життя». Увага й любов Пьера остаточно зцілили її. В епілозі роману вона - дружина Пьера, мати чотирьох дітей. Вона втратила дівоче зачарування, але «любов як і раніше становила для неї сенс життя». Вона всю себе віддає інтересам сім’ї. У такий спосіб Толстої виразив свій ідеал жінки, насамперед дружини й матюкай

Іншим не менш привабливим жіночим образом є князівна Марья Болконская. Вона глибоко релігійна. Християнське віровчення придушувало в ній почуття протесту й боротьби за своє щастя. «Всі складні закони людства зосереджували для неї в простому і ясному законі - у законі любові й самовідданості». Їй зовсім далекий егоїзм, вона здатна заради інших жертвувати своїми інтересами. Вона непохитна у виконанні свого боргу перед рідними. Її терпіння й покірність батькові гідні поваги; вона заміняє матір маленькому Николеньке, синові Андрія. Довідавшись про поранення братів, їде до нього, незважаючи на небезпеці шляху, вважаючи своїм обов’язком бути з ним, полегшуючи йому страждання. Вийшовши заміж за Миколу Ростова, князівна Марья всі свої духовні сили віддає сім’ї. Вона впливає благотворно на запального, часом грубого з людьми Миколи. З любов’ю й ніжністю виховує дітей. Зовні неприваблива, вона скоряє людей своєю духовною красою, високою моральністю. Досягши, здавалося б, усього, «душу графині Марьи завжди прагнула до нескінченн, вічному й доконаному й тому ніколи не могла бути спокійна». У цієї героїні заколотна душа, допитливий розум і прекрасне добре серце. Що так цінував у жінках письменник

И Соня, родичка Ростових, таємно (для всіх очевидно) і безнадійно закохана в Миколу Ростова. Вона розуміє, що мріям її не збутися, але не може змінити серцю, вона відмовляє жагуче закоханому в неї Долохову, залишаючись вічно люблячому й відданої обранцеві. У Соні Толстої виділяє основні риси характеру - відданість і жертовність. У цих жіночих образах письменник відбив свій погляд на «мир і місце» жінки в суспільстві. Щиросердечна краса, відданість і вірність - от що найбільше цінував Толстой в «охоронниці вогнища».

Роман “Воскресіння”, над яким письменник працював з перервами десять років, є найбільшим добутком “пізнього” Толстого. Як і в попередніх своїх романах, Толстой дав в “Воскресінні” дуже широку картину російського життя. Дія роману відбувається в Москві й у Петербурзі, у центрі Росії й у далекому Сибірі, у дворянських садибах і в злиденних селах, у в’язниці й у суді, у лікарні й у церкві, у сенаті й на пересильному пункті, у театрі й у нічліжці, у салоні знатної дами й у трактирі, на ріці й у поле, у хаті й впоезде.

. Серед діючих осіб роману ми бачимо численних “хазяїв життя”, починаючи від вищих сановників царської імперії - сенаторів, міністрів, губернаторів, і кінчаючи охоронцями “закону” - тюремними начальниками. Широко показаний у романі трудовий народ - робітники на торф’яних розробках, муляри, теслі, пралі, поденники, мастеровие, прислуга. Перед нашими очами проходить низка селянських образів, глибоко правдивих і життєвих. Незабутнє враження залишають сцени в селі Панове, куди приїхав князь Нехлюдов, що прагне влагодити свої відносини із селянами. Товстої показує жахаюче руйнування й убогість села, що приводять до постійних голодувань і вимирання народу. Неможливо забути старече, безкровне личко замореної дитини в скуфеечке (шапочці) з лоскутиков, якого тримає на руках худа жінка, змушена просити милостиню

У в’язницях і в острогах, на пересильних етапах, у сибірському посиланні нудяться тисячі людей з народу, позбавлених волі. Товстої малює безсердечність, паразитизм, лицемірство й незначність “хазяїв життя”. Створений і охоронюваний ними лад письменник називає “людожерським”, а їх самих - “непромокальними” людьми, байдужими, глухими до чужого лиха й горя. Такі сцени суду, яскраві образи суддів, товариша прокурора, присяжних засідателів. Товстої дійсно зриває з них маски й показує їхня щира особа. Кожний із суддів зайнятий тільки своїми особистими справами й з повною байдужістю ставиться до долі підсудних

Так, тільки через непрощенну недбалість присяжних засідателів героїня роману Катюша Маслова, дарма обвинувачена в убивстві купця, була присуджена до посилання на каторжні роботи. Злиденний сільський хлопчик був обвинувачений у крадіжці постілок, що коштували 3 рублі 67 копійок. Сам хазяїн постілок давно був готовий простити голодному хлопчикові цю крадіжку. Але товариш прокурора, нахабний, порожній кар’єрист, всіма силами намагався, щоб суд виносив якнайбільше обвинувальних вироків. І хлопчика судили, а його співучасник по крадіжці, чекаючи суду, умер втюрьме.

Один з головних героїв роману, князь Дмитро Нехлюдов, переконується в тім, що більша частина людей, засуджених на його очах царським судом, невинна й що теперішні злочинці не ті, кого поліція заго няет у в’язниці, а фабриканти, що грабують робітників, поміщики, що грабують селян, чиновники, що збирають із голодного народу податки й податі

Обманювати й гнітити народ допомагає панівним класам казенна церква. Знаменита сцена богослужіння в тюремній церкві, описана в “Воскресінні”, є яскравим прикладом “зривання масок”. Служителі церкви обманюють народ казками про перетворення хліба й розведеного водою провина в тіло й кров Добродії Бога

В “Воскресінні”, уперше у творчості Толстого, одним з головних героїв добутку виступає людина з народу. Дівчина із селянської сім’ї, Катюша Маслова, була взята покоївці в панський будинок. Розповівши всю історію її важкого життя, письменник зауважує, що це була “сама звичайна історія”. Точно так само, як Катюша Маслова, у старий час гинули сотні й тисячі інших дівчин

Pages: 1 2