Коли в 1886—1887 роках у Петербурзі перша українська трупа під керівництвом М. Кропивницького розгорнула перед російськими глядачами широку картину українського народного життя, що було змальоване в п’єсах І. Котляревського, М. Кропивницького, І. КарпенкаКарого, демократичний російський глядач захопився не тільки художніми образами, створеними М. Кропивницьким, М. Заньковецькою та іншими акторами, але й чудовою українською мовою, що лунала з їхніх вуст. “Трупа Кропивницького з такими майстрами українського слова, як Заньковецька, Садовський, Саксаганський, стала чудовою школою української мови для багатьох тисяч російських глядачів” [3, с 20].

Вистави українського сезону 1886—1887 років були кульмінаційним пунктом слави українського театрального мистецтва. Столична преса й знавці театру співали дифірамби українським акторам, їх запрошували грати в різні салони і навіть перед царем. Так само гаряче приймали трупу Кропивницького і в Україні. Українські актори зазнали в Києві справжніх тріумфів, коли публіка, повипрягавши коней, сама везла їх до готелю, як це було, наприклад, з М. Заньковецькою.

Реалізмові гри відповідала й зовнішня обстановка. Тут блискуче виявив свій режисерський талант М.Л. Кропивницький. Його постановка масових сцен, завжди найскладніших, які ще до того були взагалі новиною на сцені, викликала здивування навіть досвідчених знавців театру, як, наприклад, Суворіна, видавця журналу “Новое время”. Суворін присвятив тоді українському театрові низку статей, виданих потім окремою книжкою, де між іншим висловлює своє задоволення з того, як гарно на вечорницях (”Назар Стодоля”) сконцентровані гуртові сцени, як мальовниче сидять дівчата біля кобзаря, як кожна з них, слухаючи, разом з тим посвоєму виявляє себе мімікою, поглядами, рухами.

Прекрасно виконані декорації з українськими краєвидами, правдиве селянське життя й побут, оригінальні мізансцени, різні нові театральні ефекти, добрі співи і музика — все це вразило глядача й примусило визнати височінь українського театру.

Певний інтерес становлять й особливості сценічного виконання ролей видатними акторами минулого, їх особистісні якості.

Марко Лукич Кропивницький не лише керівник і драматург українського народного театру, а й актор. Він мав від природи виняткові сценічні дані: “чудовий сильний голос, виразну дикцію, гарне лице і величну постать, а крім того, живу, веселу і вражливу вдачу, був великим гумористом у житті і на сцені”

Pages: 1 2