А вороги, густими хмарами оточивши замкові мури, не наважувались лізти на них, жахаючись шаленої відваги «схизматського бидла».

Викликалось кілька завзятців. З острахом полізли вони по драбинах на самі мури і здивувались такій несподіванці: надворі замку все було пусто. Ця вістка зразу облетіла все військо; воно аж загуло від Радості, і у відімкнуту браму посунуло цілими хмарами зажерливе до Фабіжки, хиже військо.

А з церкви було чутно журливі співи, і сумні акорди тихо коливався у спокійному повітрі. По кидаючи цей світ, осяяні тьмяним блиманням свічок, усі спокійно дожидали смерті й велебно співали: «Со святими упокой, Христе, душі раб твоїх…»

А глибоко в льоху під церквою блимала факля, увіткнута в землю, де Орися, тріпочучи серцем, дожидала Антося. От у дверях дзенькнув замок, і він, її виправданий друг, з’явився перед її очі, повний щастя.

-        Мій любий! - кинулась до нього Орися. - Тепер я скажу, що кохаю тебе, кохаю святою любов’ю і життя своє безталанне зіллю з тобою навіки!

-        Навіки! До могили й за могилу! - з палом вигукнув Антос-схоплюючи її в обійми.

-        Пора! - здалека почувся оклик в льоху. - Підпалюють церкву!

-        Пора! Летімо ж, мій орле сизий, укупі! - міцно обняла Орися ошалілого від щастя друга свого і лівою рукою кинула факлю в бочка з порохом…

Сяйнула блискавка, саме пекло розверзлося… «Орлине гніздо»! укупі з святкуючими звитягу ляхами злинуло в повітря. Але не чутної було вже ні гуркоту, ні тріскоту руїни цим душам, що покохалися так щиро. Полинули вони в осяяну довічним сяйвом далину, де нема ні сліз, ні ридання, ні тяжкої журби, ні злоби, де панує лишень одна свята любов…

Pages: 1 2