Із Земного Раю ми з Беатриче вдвох полетимо в Небесний, у недоступні розумінню смертні висоти. Я й не помітив, як злетіли, воззрившись на сонце. Невже я, залишаючись живим, здатний на це? Втім, Беатриче цьому не зачудувалася: людина, що очистилася, духовний, а не обтяжений гріхами дух легше ефіру

Друзі, давайте тут розстанемося - не читайте далі: пропадете в бескрайности незбагненного! Але якщо ви неутолимо алчете духовного хліба - тоді вперед, за мною! Ми в першому небі Раю - у небі Місяця, що Беатриче назвала первою звездою; поринули в її надра, хоча й важко уявити собі силу, здатну вмістити одне замкнуте тіло (якимось я є) в інше замкнуте тіло (у Місяць),

У надрах Місяця нам зустрілися душі черниць, викрадених з монастирів і насильно виданих заміж. Не зі своєї вини, але вони не стримали даного при постригу обітниці невинності, і тому їм недоступні більше високі небеса. Чи жалують про цьому? Про немає! Жалувати значило б не погоджуватися з вищою праведною волею

А все-таки дивуюся: чим же вони винуваті, покорясь насильству? Чому їм не піднятися вище сфери Місяця? Винити треба не жертву, а ґвалтівника! Але Беатриче пояснила, що й жертва несе відому відповідальність за учинене над нею насильство, якщо, пручаючись, не виявила героїчної стійкості

Невиконання обітниці, затверджує Беатриче, практично невозместимо добрими справами (занадто вуж багато треба їх зробити, спокутувати провину). Ми полетіли на друге небо Раю - до Меркурія. Тут живуть душі честолюбних праведників. Це вже не тіні на відміну від попередніх мешканців загробного миру, а світла: сіяють і лучаться. Один з них спалахнув особливо яскраво, радуючись спілкуванню із мною. Виявилося, це римський імператор, законодавець Юстиніан. Він усвідомить, що перебування в сфері Меркурія (і не вище) - межа для нього, тому що честолюбці, роблячи добрі справи заради власної слави (тобто люблячи насамперед себе), упускали промінь щирої любові кбожеству.

Світло Юстиніана злився з хороводом вогнів - інших праведних душ, Я задумався, і хід моїх думок привів мене до питання: навіщо Батьку-Богу-батькові було жертвувати сином? Можна ж було просто так, верховною волею, простити людям гріх Адама! Беатриче пояснила: вища справедливість вимагала, щоб людство саме надолужило свою провину. Воно на це незручно, і довелося запліднити земну жінку, щоб син (Христос), сполучивши в собі людське з божеським, зміг це зробитися

Ми перелетіли на третє небо - до Венери, де блаженствують душі велелюбних, сяючі у вогненних надрах цієї зірки. Одне із цих світів-духів-світел - угорський король Карл Мартелл, що, заговоривши із мною, висловив думку, що людина може реалізувати свої здатності, лише діючи на поприще, що відповідає потребам його натури: погано, якщо природжений воїн стане священиком…

Сладостно сяйво інших велелюбних душ. Скільки тут блаженного світла, небесного сміху! А внизу (в Аду) безвідрадно й тужно густіли тіні… Одне зі світел заговорило із мною (трубадур Фолько) - засудив церковні влади, своєкорисливих тат і кардиналів. Флоренція - місто диявола. Але нічого, вірить він, незабаром стане краще.

Четверта зірка - Сонце, житло мудреців. От сіяє дух великого богослова Фоми Аквінського. Він радісно привітав мене, показав мені інших мудреців. Їхній приголосний спів нагадало мені церковний благовіст

Фома розповів мені про Франциске Ассизском - другий (після Христа) дружині Вбогості. Це по його прикладу ченці, у тому числі його найближчі учні, сталі ходити босими. Він прожив святе життя й умер - гола людина на голій землі - у лоні Вбогості

Не тільки я, але й світла - парфуми мудреців - слухали мовлення Фоми, припинивши співати й кружлятися в танці. Потім слово взяв францисканець Бонавентура. У відповідь на хвалу своєму вчителеві, віддану доминиканцем Фомою, він восславил учителі Фоми - Доминика, хлібороба й слугу Христова. Хто тепер продовжив його справу? Гідних немає.

И знову слово взяв Фома. Він міркує про великі достоїнства пануючи Соломона: той попросив собі в Бога розуму, мудрості - не для рішення богословських питань, а щоб розумно правити народом, тобто царської мудрості, якась і була йому дарована. Люди, не судите друг про друга поспішно! Цей зайнятий доброю справою, той - злим, але раптом перший упаде, а другий повстане?

Що буде з мешканцями Сонця в судний день, коли парфуми знайдуть плоть? Вони настільки яскраві й духовні, що важко представити їх матеріалізованими. Закінчено наше перебування тут, ми прилетіли до п’ятого неба - на Марса, де блискаючі парфуми воїнів за віру розташувалися у формі хреста й звучить сладостний гімн

Один зі світочів, що утворять цей чудовий хрест, не виходячи за його межі, подвигся донизу, ближче до мене. Це дух мого доблесного прапрадіда, воїна Каччагвиди. Привітав мене й вихвалив той славний час, у яке він жив на землі і яке - на жаль! - минуло, змінившись гіршим часом

Я пишаюся своїм предком, своїм походженням (виявляється, не тільки на суєтній землі можна випробовувати таке почуття, але й у Раї!). Каччагвида розповів мені про себе й про своїх предків, що народилися у Флоренції, чий герб - біла лілія - нині пофарбована кров’ю

Я хочу довідатися в нього, ясновидця, про свою подальшу долю. Що мене чекає спереду? Він відповів, що я буду вигнаний із Флоренції, у безвідрадних скитаниях пізнаю гіркоту чужого хліба й крутість чужих сходів. До моєї честі, я не буду лигатися з нечистими політичними угрупованнями, але сам собі стану партією. Наприкінці ж кінців супротивники мої будуть осоромлені, а мене чекає тріумф

Каччагвида й Беатриче підбадьорили мене. Закінчено перебування на Марсові. Тепер - з п’ятого неба на шосте, із червоного Марса на білого Юпітера, де витають душі справедливих. Їхні світла складаються в букви, у букви - спочатку в заклик до справедливості, а потім у фігуру орла, символ правосудної імперської влади, невідомій, грішній, змученій землі, але затвердженої на небесах

Цей величний орел вступив із мною в розмову. Він називає себе «я», а мені чується «ми» (справедлива влада колегіальна!). Йому зрозуміло те, що сам я ніяк не можу зрозуміти: чому Рай відкритий тільки для християн? Чим же поганий доброчесний індус, що зовсім не знає Христа? Так і не зрозумію. А й то правда, - визнає орел, - що дурний християнин гірше славного перса або ефіопа,

Орел персоніфікує ідею справедливості, і в нього не пазурі й не дзьоб головне, а всезрящее око, складене із самих гідних світла-парфумів. Зіниця - душа пануючи й псалмопевца Давида, у віях сіяють душі дохристиянських праведників (але ж я тільки що помилкове міркував про Рай «тільки для християн»? От так-те давати волю сумнівам!).

Ми піднеслися до сьомого неба - на Сатурн. Це обитель споглядальників. Беатриче стала ще гарніше і яскравіше. Вона не посміхалася мені - інакше б взагалі спопелила мене й засліпила. Блаженні парфуми споглядальників мовчали, не співали - інакше б оглушили мене. Про це мені сказав священний світоч - богослов Пьетро Дамьяно.

Дух Бенедикта, по імені якого названий один із чернечих орденів, гнівно засудив сучасних своєкорисливих ченців. Вислухавши його, ми кинулися до восьмого неба, до сузір’я Близнюків, під яким я народився, уперше побачив сонце й вдихнув повітря Тоскани. З його висоти я глянув униз, і погляд мій, пройшовши крізь сім посещенних нами райських сфер, упав на сміховинно маленьку земну кульку, цю жменьку пороху з усіма її ріками й гірськими кручами

У восьмому небі палають тисячі вогнів - це торжествуючі парфуми великих праведників. Упоєне ними, зір моє підсилилося, і тепер навіть посмішка Беатриче не засліпить мене. Вона дивно посміхнулася мені й знову спонукала мене спрямувати погляди до светозарним парфумів, що запели гімн цариці небес - святій діві Марії

Беатриче попросила апостолів поговорити із мною. Наскільки я проникнув у таїнства священних істин? Апостол Петро запитав мене про сутності віри. Моя відповідь: віра - довід на користь незримого; смертні не можуть своїми очами побачити те, що відкривається тут, у Раї, - але так увірують вони в чудо, не маючи наочних доказів його істинності. Петро залишився задоволений моєю відповіддю

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Сюжет поеми Данте Алигьери «Божественна комедія» . З'явився готовий твір.