Головна героїня роману - одночасно й втративши-шая себе, і невинна жінка. Вона відступила від сво-їхніх священних обов’язків матері й дружини, але в неї іншого виходу не було: вона не змогла зрадити любов. Поводження своєї героїні Толстой виправдує, але в той же час трагічна доля її виявляється неизбеж-ной. Зіставляючи «Війну й мир» з «Ганною Карениной», Толстой помітив, що в першому романі він любив думку народну, а в другому - сімейну. В «Ганні Карениной» у центрі уваги сімейні відносини героїв, взя-тые, однак, як похідні від загальних соціально-ис-торических умов. Мир добра й краси в «Ганні Карениной» набагато більш тісно переплітається з миром зла, ніж в « Виття-Не й світі». Ганна з’являється в романі «шукаючої й даю-щей щастя».

Але на її шляху на щастя встають активні сили зла, під впливом яких, в остаточному підсумку, вона й гине. Доля Ганни глибоко трагична. Напруженим драматизмом проникнуть і весь роман. Почуття матері й люблячої жінки, випробовувані Ганною, Толстой показує як рівноцінні

Але її любов і материн-ское почуття залишаються для неї несполученими, про-тиворечащими один одному. Із Вронским у неї зв’язане подання про себе як про люблячу жінку, з Карі-Ниным - як про бездоганну матір їхнього сина, як про не-коли вірну дружину. Ганна хоче одночасно бути й тої й інший. У напівнепритомному стані, ощу-щая близькість смерті, вона говорить чоловікові: «Я все та ж… Але в мені є інша, я її боюся - вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, котра була колись. Та не я. Тепер я теперішня, я вся». «Вся», тобто й та, котра була колись, до встре-чи із Вронским, і та, котрої вона стала потім.

Але Ганні ще не призначено було вмерти. Вона не успе-ла ще випробувати всіх страждань, що випали на її частку, не встигла вона також испробовать і всіх доріг до счас-тью, до якого так рвалася її життєлюбна натура. Знову зробитися вірною дружиною Каренина вона не могла

Навіть на порозі смерті вона розуміла, що це невозмож-но. Положення «неправди й обману» вона також не здатна була більше переносити. У міру розвитку конфлікту відкривається зміст усе-го що происшли. Так, Ганна, дізнаючись петербурзьку аристократію, підрозділяє її на три кола. Перше коло - це товариші по службі Каренина, до яких вона внача-ле харчувала майже набожну повагу. Познайомившись із ними ближче, вона втратила до них усякий інтерес

Їй стало відомо, «хто за кого, і як і чим тримається, і хто й з ким, і в чому розходиться». Другим колом був той, за допомогою якого Каренин зробив свою кар’єру. У центрі цього кола стояла Лідія Іванівна. Перший час Ганна дорожила цим колом, мала навіть друзів у ньому. Незабаром, однак, він став нестерпний для неї. «Це був кружок старих, некрасивих, доброчесних і на-божных жінок і розумних, учених, честолюбних чоловік-чин». Ганна зрозуміла, що всі вони лицемірять: притворя-ются доброчесними, а насправді злі й расчет-ливы. Зустрічаючись із Вронским, вона виявилася утягненої в третє коло, центром якого була Бетси Тверская.

Княгиня Бетси зовні протистоїть Лідії Іванівні з її побожністю. Бетси не приховує свого вільного поводження, але збирається в старості стати такий же, як Лідія Іванівна. Лицемірно було все суспільство, з до-торым зіштовхувалася Ганна. З кожним поворотом своєї важкої долі вона усе більше переконувалася вэтом.

Вона шукала чесного, безкомпромісного щастя. Навколо ж себе бачила неправда, лицемірство, святенництво, явна й схована розпуста. І не Ганна судить цих людей, а ці люди судять Ганну

От у чому жах її положення. Втративши для себе сина, Ганна залишилася тільки із Врон-Ским. Отже, прихильність її до життя напо-ловину зменшилася, тому що син і Вронский були для неї однаково дороги

Тут розгадка того, чому вона тепер стала так дорожити любов’ю Вронского. Для неї це було саме життя. Але егоїст Вронский не міг зрозуміти Ганну. Жінка була з ним і тому мало цікавила його. Між Ан-Ний і Вронским тепер все частіше й частіше виникали не-доразумения. Причому формально Вронский, як раніше й Каренин, був прав, а Ганна не права

Однак суть справи полягала в тім, що вчинками Каренина, а потім і Вронского керувало «розсудливість», як розуміли його люди їх крута; учинками ж Ганни керувало її велике людське почуття, що ніяк не міг-ло погодитися з «розсудливістю». У свій час Карі-Нин був наляканий тим, що у світлі вже помітили отноше-ния його дружини із Вронским і що це загрожує скандалом. Так «нерозсудливо» поводилася Ганна! Тепер обще-ственного скандалу боїться Вронский і причину цього скандалу бачить усе в тім же «нерозсудливості» Ганни

Ганна, людина сильн і життєлюбний, здавалася многим і навіть хотіла самої собі здаватися цілком счас-тливой. У дійсності ж була глибоко несчаст-на. Остання зустріч Долли й усі права захищені 2001-2005 Ганни як би підбиває підсумок життя тої й іншої. Одна упокорилася й тому не-щаслива; інша, навпроти, насмілилася відстоювати своє щастя - і теж нещасливе. За кілька мінут до смерті Ганна думає: «Всі не-правда, усе неправда, усе обман, все зло…» Тому їй і хочеться «згасити свічу», тобто вмерти. «Отчого ж не згасити свічу, коли дивитися більше не на що, коли паскудно дивитися на все це?»