По віршах:

“Розмова книгопродавца з поетом”, 1824;

“Пророк”, 1826;

“Поет”, 1827;

“Чернь”, 1828;

“Поетові”, 1830;

“Луна”, 1831;

“Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”, 1836.

Поезію не повинне вважати зайвою розкішшю; коли поет своею мощною лірою будить народний дух, то він робить героїчний подвиг.

Альфред Теннисон (англ, поет)

Пушкін - поет світового значення, прекрасно знаючу поезію всіх часів і народів, все своє життя посвятивший поетичній творчості, написав багато віршів, що розкривають із різних сторін тему поета й поезії. У цих віршах поет ставить і дозволяє наступні найважливіші питання: у чому сутність самого процесу творчості, якими духовними рисами повинен володіти поет, його відношення до навколишнього світу, зміст поетичних добутків, у чому полягає заслуга поета перед своїм народом? Для Пушкіна поезія - мистецтво, найвищий прояв творчого духу. Тому обов’язковою умовою творчої діяльності була для поета воля творчості, незалежність особистості.

У вірші “Поет” автор дає характеристику творчого акту поета. Поезія, на думку Пушкіна, складається не в тім, щоб у віршах переказати свої звичайні почуття й думки. Поет у житті може нічим не відрізнятися від звичайних людей. Це тому, що не проявляються його особливі властивості як поета, його “душа” спить, і “мовчить його свята ліра”. Коли ж до нього приходить вдохновенье, коли він чує заклик бога поезії Аполлона, то зовсім міняється: проявляються його високі поетичні, людські якості - мудрість, проникливість, глибина почуттів, шляхетність.

Але лише божественне дієслово

До слуху чуйного торкнеться,

Душу поета стрепенеться.

Поет шукає самітності, спілкування із природою, щоб вірно й сильно виразити в поетичних словах високий зміст душі, що пробудилася.

Після подій 14 грудня 1825 року без зв’язку із друзями, самотній Пушкін жив у Михайлівськім, начебто “у пустелі похмурої”. Його хвилювали думи про долю й призначення письменника в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він готовий був не тільки розділити доля “друзів, братів, товаришів”, але й неухильно продовжувати почате ними шляхетна справа своїм поетичним словом. Однак заявити про цьому відкрито було не можна, і Пушкін створює алегоричний вірш “Пророк”, написане, як припускають, безпосередньо під враженням кривавої розправи з декабристами в 1826 році. Вірш являє собою поетичне перекладання однієї з легенд біблії. Пушкіна навмисне зберігає стародавній біблійний стиль і вводить церковнослов’янські слова. Зміст вірша алегоричний: у вигляді пророка виступає поет-громадянин, що несе своє полум’яне слово в народ. Шестикрылый серафим змінив у ньому все: зір, слух, серце. Поетові дане все бачити, усе чути, всі знати, він виконаний почуття любові, правди, справедливості, слово його буде “палити серця людей”. Авторська думка в тім, що поезія - важка, мудра справа, вона непосильне не присвяченим у таємниці поетичного мистецтва. Поет - це пророк, якому дано бачити, чути й розуміти те, що не розуміє звичайна людина. Змістом поезії повинна бути життя у всьому її різноманітті. А призначення поета - “дієсловом палити серця людей”, тобто поезія не повинна служити вибраним, воно повинна мати високе суспільне значення. Слово поета повинне нести правду, справедливість, любов.

Темі вірша - героїчному служінню людям - відповідає високий, урочистий склад і тон добутку. Це створюється вживанням архаїзмів, слов’янізмів (“віщі зіниці”, “і почув я”), особливими конструкціями фраз ( фрази-інверсії). Особливою виразністю відрізняються дієслова, що передають процес перетворення поета в поета-пророка: тягнувся, отверзлися, розсік, воззвал, виждь, внемли. Злитість змісту й форми в цьому вірші впливала на читачів. У первісному варіанті останні чотири рядки звучали більш гостро, як пряме викриття поетом-пророком царя-тирана:

Повстань, пророк, пророк Росії,

У ганебні ризи облекись,

Іди й з вервием на выи

До вбивці мерзенному з’явися.

В 1833 році Пушкін написав вірш “Осінь”. Остання строфа цього незакінченого вірша присвячена темі творчості. Тема поета й поезії ставиться тут як живаючи, образна картина стану поета в мінути вдохновенья, у ледь уловимі моменти зародження поетичних створень.

…у камельке забутому

Вогонь знову горить - те яскраве світло лиет,

Те жевріє повільно - а я перед ним читаю,

Иль думи довгі в душі моєї харчую.

И забуваю мир, і в солодкій тиші

Я солодко приспаний моїм воображеньем

И пробуджується поезія в мені.

Поезія народжується з різноманітного нескінченного ряду відчуттів, міркувань, спостережень, переживань. У душі поета відбувається “воображенье”, “стесненье душі ліричним волненьем”, “думки хвилюються у відвазі, і рими легені назустріч їм біжать”. Зображення щиросердечного стану поета в мінути творчості, вдохновенья закінчуються рядком:

Мінута - і вірші вільно потечуть.

Так поет розповідає про зародження його поетичних створінь.

У вірші “Поетові” Пушкін говорить про незалежність творчості від оцінки юрби. Він на собі випробував похвали, “суд дурня й сміх юрби холодної”, однак не зневірився в собі й своє покликання. Він призиває поета:

…дорогою вільної

Іди, куди тягне тебе вільний розум.

Ти сам свій вищий суд,

Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця.

Вірш написаний у формі сонета, стародавній віршованій формі, і підкреслює незалежність творчості автора. У поданні багатьох сучасників Пушкіна натхнення поета і його матеріальних розрахунків ніяк не согласовывались. Він, будучи поетом-професіоналом, розрізняв у поетичній праці дві сторони: творчий процес я його результат - “рукопис”.

Не продається вдохновенье,

Але можна рукопис продати.

Так говорить автор у своєму вірші “Розмова книгопродавца з поетом”. Право на оплату праці представлялося Пушкіну природн і законним, тому що забезпечувало життя.

В 1831 році написаний вірш “Луна”. Воно являє собою розгорнуте порівняння. Поет подібний до луни. Луна чуйно відгукується на всі навколишні його звуки.

чиРеве звір у лісі глухому, чи Сурмить ріг, чи гримить грім, чи Співає діва за пагорбом - На всякий звук Свій відгук у повітрі порожньому Народиш ти раптом.

Так і поет відбиває у своїй творчості всі явища навколишнього життя. 21 серпня 1836 року Пушкіним був написаний великий вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”, що є поетичним вираженням багаторічних роздумів поета про призначення мистецтва, про существеннейших сторони своєї творчості, про свої заслуги перед Батьківщиною. У вірші Пушкін з гордістю говорить про народне визнання його добутків - до пам’ятника “не заросте народна стежка”; про гуманізм своєї творчості - “почуття добрі я лірою будив”, і про волелюбність - “…у моє жорстоке століття восславил я волю й милість до занепалого призивав”.

Пушкін уважає себе не просто росіянином, але й загальнонаціональним поэтом. своєю поезією він звертається до всіх народів, як до рівного:

Слух про мене пройде по всій Русі великої,

И назве мене всяк сущий у ній мова.

И гордий онук слов’ян, і фін,

И нині дикої тунгус, і друг степів калмик.

В “Пам’ятнику” поет затверджує не тільки важливість своєї творчості для всіх народів Росії, але й своє світове значення:

И славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.

У вірші надзвичайно високе розуміння значення поета й поетичної творчості. “Нерукотворний пам’ятник” Пушкіна “піднісся вище… главою непокірливої Олександрійського стовпа” - це символічне й горде твердження величі справи,\' їм доконаного. Високій урочистій темі вірша відповідає й жанр (ода), і мірний шестистопний ямб, що зрідка переміняється чотиристопним, і врочисте мовлення, насичене архаїзмами й старослов’янськими словами.

Високо цінуючи достоїнства пушкінської лірики, Бєлінський писав: “Жоден з російських поетів не може бути стільки, як А. С. Пушкін, вихователем юнацтва, образователем юного почуття. У поезії Пушкіна є небо, але їм завжди перейнята земля”.

В 1987 році наша країна відзначала пушкінський ювілей. Свято поета проходив у всіх пушкінських місцях. Директор Будинку-Музею поета в Михайлівськім С. С. Гейченко говорив: “Ми щасливі, маючи такого поета, як Пушкін, але й Пушкін повинен бути щасливий, маючи таких нащадків”.

Збережи - » Тема поета й поезії у творчості А. С. Пушкіна - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.