Тема творчості (про призначення поета й поезії) залучала багатьох поетів. Вона займає значне місце й у лірику Пушкіна. Про високе призначення поезії, її особою ролі говорить він не в одному вірші: «Пророк» (1826), «Поет» (1827), «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…» (1836). Поезія - важка й відповідальна справа, уважає Пушкіна. А поет відрізняється від простих смертних тем, що йому дано бачити, чути, розуміти те, чого не бачить, не чує, не розуміє звичайна людина. Своїм дарунком поет впливає на нього, він здатний «дієсловом палити серця людей». Однак талант поета не тільки дарунок, але й важка ноша, більша відповідальність. Його вплив на людей настільки велико, що поет сам повинен бути прикладом цивільного поводження, проявляючи стійкість, непримиренність до суспільної несправедливості, бути строгим і вимогливим суддею стосовно себе. Щира поезія, на думку Пушкіна, повинна бути людяної, життєстверджуючої, будити добрі гуманні почуття.

У віршах «Волі сівач пустельний…» (1823), «Поет і юрба» (1828), «Поетові»

(1830), «Луна» (1831), «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…» (1836) Пушкін міркує про волю поетичної творчості, про складні взаємини поета й влади, поета й народу.

«Пророк - це ідеальний образ щирого поета в його сутності й вищому покликанні__

Всі той життєвий зміст, що наповнює серця й розуми зайнятих людей, весь їхній мир повинен стати для щирого поета пустынею похмурої… Він жадає духовного задоволення й тягнеться до нього. З його боку більше нічого й не потрібно: прагнучі й прагнучі наситяться…

Поет-Пророк витонченою увагою проникнув у життя природи вищ і нижчої, споглядав і чув усе, що відбувається, від прямого польоту ангелів до звивистого ходу гадів, від кругообертання небес до животіння рослини. Що ж далі?.. Хто прозрів, щоб бачити красу світобудови, той тим болісніше відчуває неподобство людської дійсності. Він буде боротися з нею. Його дія й зброя - слово правди… Але для того, щоб слово правди, що виходить із жала мудрості, не уражало тільки, а палило серця людей, потрібно, щоб саме це жало було розпалено вогнем любові… Крім біблійного образа шестикрылого серафима, в основі своєї взято з Біблії й остання дія цього посланника Божия:

И він мені груди розсікли мечем, И серце трепетне вийняв, И угль, що палає вогнем, У груди отверстую водвинул.

Біблії належить і загальний тон вірша, незворушно-величний, щось недосяжно піднесене… Відсутність підрядних речень, відносних займенників і логічних сполучників при нероздільному пануванні сполучника «і» (у тридцяти віршах він повторюється двадцять разів)… наближають тут пушкінська мова до біблійного…» (В. Соловйов).