Однієї із самих яскравих рис роману Л. Н. Толстого “Війна й мир” є глибокий психологізм і увагу автора до почуттів і думок героїв. Сам життєвий процес стає головною темою його творчості. Він показує всього людини так, що перед нами виступають не кістяки й схеми, якими найчастіше грішить типовість, а ті неповторні, єдині, інтимні рухи певної душі, які представляють собою й найдорожче, і саме безсумнівне в кожному з нас. І головніше, і поразительнее всього те, що саме із цих індивідуальних деталей, із цих людських подробиць, із цього розсипу особистого виростає світова цілісність, таке нечуване узагальнення, що зв’язує в єдине ціле не тільки людей, але й все живе взагалі. Поняття “життя й смерті” є ключовими для розуміння й філософської концепції письменника, і психології героїв, і історичної долі країни. Адже вже в заголовку роману “Війна й мир” звучать ці два поняття, протипоставлені й дополняющие друг друга одночасно.

Тему життя й смерті можна розглядати в романі з різних точок зору: це й військові події, що несуть руйнування, жах, кров безневинних; це й безглуздо прожите життя, подібне смерті; це й смерть заради життя. Відношення до життя й смерті героїв є одним із критеріїв моральної оцінки персонажів роману. Перш ніж говорити про життя й смерть героїв, потрібно помітити, що смерть діє на них по-різному. Одні вмирають тихо, майже безвісти проходить їх життя

Так зображена смерть старого графа Безухова й Элен. Інші персонажі близькі авторові й улюблені їм, тому розставання з ними дуже болісно. Таке опис смерті князя Андрія й Лізи Болконской. Автор ділить героїв на дві групи: развивающихся духовно й завмерлих у своєму розвитку

Героїв “живих” відразу можна відрізнити від “мертвих”. Перші (Пьер, Андрій, Микола) міняють свої переконання, шукають, страждають, а другі нерухливі й завжди однакові. Створюється враження, що вони не здатні мислити й почувати взагалі.

Ці герої здатні міняти лише ярлики-маски. Так князь Василь Курагин перемінив маску “державної людини” на маску “убитого горем батька” (після смерті дочки, до якої він не випробовував майже ніяких батьківських почуттів); Жюли Карагина перемінила маску “ меланхолії, щопотонула в безодні,” на маску “щасливої нареченої”. На протягу всього роману автор жодного разу не заглянув у душу до такого героя. Не проявляючи ніякого інтересу до таких душ, він показав, що там все статично, там панує морок. Такі герої не здатні до любові, до проявів людських почуттів

От приклад. У сім’ї Курагиных умирає дочка Элен, а батько ні на годину не припиняє інтригувати при дворі, використовуючи своє положення “убитого горем батька”. Як не згадати холоднокровне, продумане поводження Друбецкой у будинку вмираючого графа Безухова! Ці люди керуються лише егоїзмом і користю. Вони морально марні

Є в романі герої “живі”. До них ставляться князь Андрій, князівна Марья, Пьер, Николушка, Наташа, Платон Каратаев і інші. Смерть фізична нічого не додає до смерті “мертвих” героїв. Вони тонуть у забутті. Элен дуже швидко забули Впетербурге.

На “живих” героїв смерть фізична діє інакше. Вони вмирають, але після них залишається слід. Так, князь Андрій залишив після себе сина й добру пам’ять у всіх близьких. Так, князівна Марья піклується про те, щоб всі її дії й учинки перебували згідно з волею померлого

Виховуючи Николушку, вона увесь час запитує себе, схвалив би її дії чи брат ні. Николушка мріє стати таким же, як батько. Життя “живих” не марне. Є в Толстого в романі сама загадкова й незрозуміла смерть пробудження від життя

Ця смерть подібна до відходу людини в монастир. Людина отрешается від усього земного. Таке трапилося із князем Андрієм

У сні Андрію здається, що в кімнату уривається порожнеча й поривом вітру задувається свіча. Описуючи думки вмираючого героя, Толстой показує неможливість для навколишніх зрозуміти те, що відкрилося князеві Андрію. Така смерть недоступна “мертвим” героям, вони не здатні до пробудження від власного дріб’язкового життя. Поряд із символом смерті поривом вітру, що задуває свічу, з’являється й символ життя - полум’я

Це полум’я горить по-різному в кожному герої. Напевно, найбільше яскраво горить це полум’я в душі Наташи Ростовой. Це не рівне горіння в князівні Марье, це не вогонь Пьера те яскравий, натхненний, те слабкий, що губиться в темряві. Життя Наташи яскраве соковите полум’я життя. (Недарма критик і письменник В. В. Вересаєв назвав цю головну властивість Наташи “живим життям”).

Співає Наташа або в туфлях на босу ногу робить свої нічні візити до матері, або вона танцює росіянку, і від її, цієї “графинечки”, “де, як, що коли всмоктала в себе цей дух”, виходить світлий струм життєрадісності; і в “оксамитовій” темряві ночі так багато робиться, така радісна робота йде в її сприйнятливій і творчій душі, жадібної до буття, і так все це овіяно щастям, що, здавалося б, мир відмінюється над миром і немає нічого іншого, крім цієї відради, крім цієї дівчини, що горить своїм людським вогнем, дихає всіма своїми молодими грудьми. Наташа проходить шлях від маленької дівчинки до матері, що присвятила себе дітям. Особливо Толстой підкреслює плідність Наташи. А життя завжди плідне

Письменник бачить корінну відмінність життя “мертвих” від життя “живих” героїв. “Мертві” стали мертвими, тому що не було з ними поруч “живих”. А життя “живаючи” спадкоємна. Так Пьер уважає життя Платона Каратаева ідеальної й прагне наслідувати йому. Николушка ідеалізує “дядька Пьера” і бажає стати таким же, як він. У наявності наступність життя. Отже, смерть у романі “Війна й мир” показана Толстим у трьох аспектах

Є зображення фізичної смерті, смерті моральної й смерті як пробудження від життя. Смерть незрима й незрозуміла, але остаточна й безповоротна. Життя в письменника також ділиться на фізичну й моральну

Саме моральним життям живуть всі позитивні герої роману