Метапрозовість вказує на існування глибинних зв’язків між творами і слугує зовнішнім символом метароману. Багато дослідників підтверджує наявність у романах Ю. Андруховича метапрози, наприклад автотематизм, нарцисцизм автоцитування та автохарактеристики. Кожен наступний роман збирає сюжети й образи його попередніх творів. Тому невипадково «Дванадцять обручів» – четвертий роман Ю. Андруховича - вже визначається як метароман. Перші романи взагалі викликали труднощі у визначенні їх як романів. Сам автор визначив «Рекреації» повістю, але «Московіаду» – вже «романом жахів». Третій роман – «Перверзію» - критики визначають як металітературний роман. Останній свій твір Ю. Андрухович визначає як «замість роману», який можна вважати закінченням метароману.

Розгляд метароману, особливо його ядра – роману «Дванадцять обручів» - на ідейно-тематичному і мотивному рівнях дає змогу виявити теми фемінізму, історії, постколоніалізму, автобіографізму та національної ідентичності.

Ю. Андрухович майстерно гіперболізує деякі занадто екстремістські ідеї фемінізму, наприклад доповідь Лайзи Шейли Шалайзер «Секс без київ, або Червона Шапочка на добрій дорозі» у романі «Перверзія».

Тема історії пов’язана з формуванням постпатріархального типу мислення, яке проявляється у деконструкції протиставлення імперської та народницької міфології, культури високої і низької, офіційної і профанної, метропольної і провінційної, національної та космополітичної.

Романістика Ю. Андруховича є постколоніальною – формування постколоніального (посттоталітарного та постєвроцентричного) типів мислення. Постколоніальний тип мислення — критика колоніалізму у його радянському та євроцентричному вигляді; неможливість уса-

Мостійнення від колоніальних та атниколоніальних практик та звичок.

Автобіографізм проявляється у підриві соціокультурного стереотипу українського поета-богеми та демістифікації карнавалу: критична оцінка своєї творчості та діяльності групи «Бу-Ба-Бу».

Пошук національної ідентичності визначає модель топологічної ідентифікації в історичному, культурному і мультиетнічному контексті «пояснення» України, створення її екзотичного емоційно-чуттєвого «краєвиду». Ця модель показує топологічне блукання між Заходом і Сходом, протистояння України Москві, генетичну спорідненість та унікальне співтовариство з Центральною Європою.

Постмодернізм визнає принципову можливість комбінування – текстуальну гру, що формує текстове середовище, в якому можуть співіснувати різні види дискурсів та типи письма. Тому типом постмодерністського роману, що узагальнює усі наведені вище, є метароман-гра. Отже, постмодерністські романи Ю. Андруховича «Рекреації», «Московіада», «Перверзія», «Дванадцять обручів» можна розглядати як художнє ціле – метароман-гру.

Марія Ячменьова

Література

1. Липовецкий М. Русский постмодернизм. (Очерки исторической поэтики): Монография.- Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т, 1997.– 317 с.

2. Ерофеев В. В. Русская проза Владимира Набокова / Владимир Набоков. Собр. соч.: В 4 т. Т. I.– М.: Правда, 1990 г.– С. 3-32.

3. Андрухович Ю. Дванадцять обручів.- К.: Критика, 2004.– 336 с.

4. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.- М.: Інтрада, 1996.– 220 с.

Pages: 1 2