Вони однаково вмерли, навіщо їм труни! А. Платонов. Котлован Повість А. Платонова “Котлован” написана в непрості для Радянської країни роки (1929-1930), що залишилися в пам’яті багатьох як час остаточного руйнування селянства й формування колгоспів, що переінакшили не тільки життя, але й свідомість людей. Ці й багато інших супутніх процесів (вічні пошуки правди, спроба побудувати щасливе майбутнє й т.д.) відбиті в повісті за допомогою монолітного сплаву комічної форми й трагічного по суті змісту. Гумор Платонова мені здається в чомусь родинним гумору Булгакова: це не просто “сміх крізь сльози”, а сміх від розуміння того, що так не мабуть, як воно є, - своєрідний “чорний гумор”. Дійсність періоду колективізації була настільки безглуздої, що, здається, смутн і смішне помінялися © Алл Соч. РУ 2005 місцями.

И тому нам стає не по собі, коли ми сміємося над сільським мужиком, що віддав коня в колгосп і лежить після цього із прив’язаним до живота самоваром: “Полетіти боюся, клади… який-небудь вантаж на сорочку”. Не тільки посмішку, але й щемливу тугу викликає обурений вигук маленької дівчинки Насті перед похоронами Козлова й Сафронова: “Вони однаково вмерли, навіщо їм труни!

” Дійсно, навіщо мертвим труни, якщо тепер у них так добре спиться живим будівельникам “світлого майбутнього” і якщо там так затишно почувають себе дитячі іграшки?! Гротескні ситуації, створені автором (або самим часом?), дивно сполучать у собі реальний і фантастичне, живий гумор і гіркий сарказм. Люди будують незрозумілий, нікому в дійсності не потрібний будинок щастя, а справа просувається не далі риття загальної братської могили - котловану для фундаменту, тому що в тій убогості, голоді й холоді, які оточують людей у сьогоденні, виживають деякі. Забавний і страшний одночасно епізод з мужиком, що “про всякий випадок” приготувався вмерти: він уже кілька тижнів лежить у труні й періодично самостійно підливає масло в палаючу лампаду

Створюється враження, що мертвою й живі, неживе й наділене свідомістю помінялися місцями. Що вуж отут говорити, якщо головний і шановний ворог кулаків і друг пролетарів - ведмідь Медведєв, молотобоєць із кузні. Чуття ніколи не підводить звіра, що працює на “щасливе майбутнє” нарівні з людьми, і він завжди вірно знаходить “кулацкий елемент”.

Ще одне невичерпне джерело гумору й сарказму Платонова - мовлення персонажів повести, повною мірою отобразившая чергову область перегинів і нісенітниці цього безглуздого часу. Пародійне переосмислення й іронічне обігравання політичної мови насичує мовлення героїв клішованими фразами, категоричними ярликами, робить її схожої на вигадливе з’єднання гасел. Така мова - теж неживий, штучний, але й він викликає посмішку: “з возів пропагувалося молоко”, “питання встав принципово, і треба його класти назад по всій теорії почуттів і масового психозу…” Страшно ж те, що навіть мова маленької Насті вже виявляється дивовижним сплавом мовлень і гасел, які вона чує від всюдисущих активістів і пропагандистів: “Головний - Ленін, а другий - Будьонний

Коли їх не було, а жили одні буржуї, то я й не рожалась, тому що не хотіла. А як став Ленін, так і я стала!” Таким чином, переплетення комічного й трагічного в повісті А. Платонова “Котлован” дозволило письменникові оголити багато перекосів у соціальному й економічному житті молодої Радянської країни, болісно отозвавшиеся на житті простого народу. Але ж давно відомо: коли люди вже не мають сил плакати - вони сміються…