«Вільгельм Телль» (1804) - остання закінчена драма Шиллера. Це справді народний добуток. У його основу покладений переказ про боротьбу швейцарських селян проти австрійського ярма в XIV в. і про влучного стрільця Вільгельмові Телле - герої швейцарського фольклору. Шиллер зображує дивовижні бешкетування австрійських завойовників і мужній опір швейцарського народу.

Селянин Баумгартен убиває намісника імператора за замах на честь своєї дружини. Інший селянин, Мельх-таль, піднімає руку на солдата, питавшегося погнати його волів. Карателі ламають вівчарські курені, знищують череди, батькові Мельхталя виколюють ока. Новий намісник Гесслер, бажаючи принизити гордих швейцарців, вішає на ціпок свій капелюх і видає знущальний наказ, відповідно до якого селяни повинні

• Смиренно, з непокритою головою
• Перед нею опускатися на коліна,
• Щоб довести покірність королеві

Вільгельм Телль не підкоряється цьому наказу, і Гесслер жадає від його, щоб він пострілом з лука потрапив у яблуко, покладене на голову малолітнього сина Телля. Телль стріляє в яблуко, але приховує стрілу й для Гесслера. Стріла простромлює намісника в те сама мить, коли він хвалькувато заявляє:

• ПРО, я зломлю їхню зухвалу завзятість,
• Я придушу чванливий дух волі!

Вільгельм Телль - втілення кращих якостей народу. Це героїчний характер, далекий всьому показному, прекрасна душу, гармонійна у своїй природній моральності. У ньому спокійна сила, мирна, але здатна захистити себе й інших від насильства. Телль змушений удатися до меча, але йому далекі ті, хто піднімає меч із корисливою метою. Недарма він відмовляє в притулок Парициде, племінникові австрійського короля, що убили свого дядька, щоб захопити престол.

Центр драми - патетична сцена клятви повстанців у горах в озера Рютли. Селяни трьох швейцарських кантонів містять сполучник для спільного опору іноземному насильству. Шиллер, безсумнівно, мав на увазі Німеччину, коли на прикладі швейцарських селян затверджував принцип демократичного об’єднання країни. Об’єднання в «Вільгельмові Телле» невіддільно від визвольної боротьби. Гнів народний клекоче в мужніх і гордих мовленнях селян:

• Наш цей край, ми їм століття володіли,
• И щоб чужий слуга з’явився до нас
• И ланцюга нам насмілився кувати?
• И нас ганьбив на рідній землі?
• Так хіба немає захисту проти гніта?
• Ні, є межа насильству тиранів!
• Якщо всі випробувані засоби,
• Тоді разючий залишається меч
• Ми блага вищі маємо право
• Обороняти. За батьківщину коштуємо,
• Коштуємо за наших дружин і за дітей!

Народний характер драми позначився й у її поетиці - у яскравості масових сцен, у щедрому залученні народних пісень, у поетичних картинах гірської швейцарської природи. Драма «Вільгельм Телль» при всьому своєму драматизмі не носить трагічного характеру. Волелюбні устремління її героїв збігаються з історичною необхідністю, із завданнями національно-визвольної боротьби. У ній, як і у всій творчості Шиллера, живе пафос волі й бунту проти тиранії.