XVII століття в історії України час селянсько-козацьких повстань проти польсько шляхетського гніту, які переросли в ураган народно-визвольної війни 1648—1654 рр. Перемога в цій війні призвела до історичного Переяславського акту воззєднання українського і російського народів.

Воззєднання відіграло прогресивну роль у подальшому розвитку всього східного словянства, врятувало український народ від чужоземного поневолення, обєднало сили українського і російського народів у спільній боротьбі проти чужоземних загарбників і внутрішніх гнобителів.

У результаті російсько-польської війни 1654—1667 рр. лівобережні українські землі, Київ та його околиці, Запоріжжя закріпляються під зверхністю московських самодержців. Східна Галичина, північна Київщина, Волинь знову потрапляють під владу Польщі, Поділля захоплює Туреччина. Південна Київщина і Брацлавщина, розорені воєнними діями і постійними польськими та турецько-татарськими набігами, стають майже безлюдною нічийною зоною. Триває напружений опір татаро-турецькій експансії (російсько-турецька війна 1677—1681 рр.)

Друга половина століття — час гострої внутрішньої класової і політичної боротьби, безкінечних виснажливих усобиць між козацько-старшинськими угрупованнями. Визвольна війна розхитала й ослабила феодально-кріпосницьку систему, знищила велике землеволодіння. Після 1654 р. козацька старшина, українська шляхта, вище православне духівництво, монастирі прагнуть відновити феодальну ієрархію і феодальні форми визискування трудящих. Водночас розширюються промисли, ростуть міста, розвивається ремесло і торгівля, колонізуються пустельні «україни», ведеться інтенсивне будівництво.

Бурхливі соціальні зіткнення знаходять вияв і в активному ідеологічному, культурному та художньому житті — в богословській і церковно-політичній полеміці, в просвітницькій діяльності братств, шкіл, друкарень, у творчості архітекторів, художників і музик, в усній народній поезії і літературі.

У XVII ст. основним виразником надій і прагнень народу в словесній творчості залишається усна поезія. Продовжують побутувати і розвиватися всі її жанри, вироблені фольклором попередніх століть. Але тематика цих жанрів, істотно доповнюється, у кожному з них виникають нові різновиди, відбуваються зміни в поетиці. Розвивається загальна тенденція до ослаблення умовності, посилення конкретності, збільшення кількості і виразності побутових рис і деталей.

Найхарактерніші для XVII ст. історичні пісні та думи. Походження і розвиток цих жанрів повязані з давньоруською епічною традицією, спільною для всіх східнословянських народів. Вони споріднені з білоруськими і російськими історичними піснями, з історичним фольклором південних словян, молдаван і румунів, зокрема з юнацькими та гайдуцькими піснями, дойнами тощо.

Українські історичні пісні відзначаються виразною ритмомелодикою, чіткою строфічною побудовою, правильним римуванням. Стихії епосу й лірики зливаються в них у різноманітних пропорціях й формах вияву. їм притаманна привязаність сюжетів, мотивів, образів до історичної дійсності, до певного місця і часу, до великих подій і видатних діячів. Як правило, вони виражають настрої мас, хоч в окремих трактовках та оцінках відбиваються іноді позиції різних соціальних і політичних груп. Художній вимисел проявляється головним чином у тлумаченні й освітленні фактів, у розстановці акцентів, у доборі деталей, у зміщенні пропорцій, у застосуванні перебільшень, у використанні традиційних фольклорних характеристик для окреслення нових персонажів тощо. Допускаються анахронізми, сплутування і накладання осіб і подій при дотриманні характерності ситуацій і картин. В основі змісту більшості історичних пісень лежить прагнення народу до звільнення від утисків з боку «чужих» і «своїх» гнобителів, до утвердження соціальної, віросповідної, національної і людської гідності.

Історичні пісні XVII ст. продовжують розвивати тему боротьби народу з татаро-турецькими загарбниками, провідну в історичних піснях XV—XVI ст. Тема ця лишається злободенною впродовж усього XVII ст. Репрезентантом народу, захисником рідної землі, основним героєм пісні є козак. Цим іменем нерідко наділяється кожний борець проти утискувачів і загарбників незалежно від його реальної станової приналежності. Слово «козак» часто застосовується як синонім слова «лицар». Показовий цикл пісень про смерть козака. Історичні пісні відображають також селянсько-козацькі повстання XVI—XVII ст. (пісня про Сулиму, Павлюка й Остряницю). В середині століття виникає цикл пісень про визвольну війну 1648—1654 рр («Розлилися круті бережечки», «Не дивуйтеся, добрії люди»); про козацьких полководців — Хмельницького, Нечая, Богуна, Кривоноса; про рядових воїнів, котрі уособлюють героїзм повсталого народу. В історичних піснях другої половини століття розвиваються тема єднання українського і російського народів у боротьбі проти спільних ворогів, зокрема проти турецької і шведської агресії, тема дружби і єдності східнословянських народів, тема осудження «нових панів», «дуків-срібляників», які прагнуть до збагачення, до панування, йдуть заради цього на зраду. В них як герої оспівуються козацькі ватажки Морозенко, Сірко, Палій.

Специфічним жанром усної словесності, який розвинувся на грані власне фольклору і професійного мистецтва, лишаються в XVII ст. думи 2 - епіко-лі-ричні поеми, які виконувалися народними професійними співцями-кобзарями, лірниками — речитативом, у супроводі гри на кобзі, бандурі, лірі. Форма дум відзначається нерівноскладовістю віршових рядків, астрофіч-ністю, переважанням дієслівних рим, застосуванням постійних епітетів, порівнянь, метафор, фігур. Думи втілюють у своїх сюжетах повчальні епізоди суспільних і сімейно-побутових відносин, оспівують воїнські і громадянські подвиги, високі моральні якості, осуджують зрадництво, корисливість, порушення родинних, корпоративних і дружніх обовязків. Думи - - оригінальний і певною мірою унікальний жанр пізнього фольклорного епосу, який синтезує епічність з ліричністю і драматичністю, породжуючи своєрідні і високі поетичні якості. Це цінний внесок українського народу в світове словесне мистецтво.

У XVII ст. продовжують побутувати і варіюватися думи, які виникли в XV—XVI ст.,— про козака Голоту, про Ганжу Андибера, про Самійла Кішку, про Марусю Богуславку, про трьох братів. Події визвольної війни породжують думи на сучасні сюжети, серед яких виділяється дума про Хмельницького і Барабаша. В XVII ст. думи помітно новелізуються» — стають популярними побутові сюжети, сімейні теми, мотиви особистої долі («Прощання козака», «Сестра і брат», «Вдова і син»). Характерна поява сатиричних і гумористичних дум («Про вівчаря», «Про тещу»).

У XVII ст. чимало місця в фольклорі починають займати побутові — чумацькі, родинні, любовні-пісні, позначені ліризмом, драматизмом ситуацій, багатою поетикою, різноманітною ритмікою й мелодикою. Розквіт цих пісенних жанрів припадає на XVIII і XIX ст.

Поряд з піснями й думами в XVII ст. зберігають популярність і продуктивність також інші жанри словесного фольклору — календарна і позакален-дарна обрядова поезія, зокрема колядки і щедрівки — вірші і пісні на різдвяні й новорічні теми; духовні стихи; прислівя і приказки: казки, легенди і перекази; історичні анекдоти і побутові новели, особливо гумористичного і сатиричного характеру.

Всі ці різновиди усної словесності перебувають у постійному взаємозвязку зі словесністю писемною, рукописною і друкованою, демократи ичоть її як щодо змісту, так і щодо форми.

У фольклорі XVII ст. можна виділити чимало сюжетів, мотивів і образних засобів, які є спільним надбанням українців і білорусів. У царині літератури також триває українсько-білоруський симбіоз, зумовлений спільним етнічним і культурним корінням обох народів, спільністю економічного, політичного й ідеологічного життя в складі одного державного утворення, спільністю писемної мови. В школах українських і білоруських культурних центрів (Львова, Острога, Вільна, Києва) навчалась і українська, і білоруська молодь, виховувалися діячі, які працювали водночас або по черзі і на українському, і на білоруському терені (брати Зизанії, Хома Євлевич, Мелетій Смотрицький, Леонтій Карпович, Афанасій Филипович, Спиридон Соболь, Симеон Полоцький та ін.). Друкарні, що діяли на Україні і в Білорусії, випускали книжки, які поширювалися і між українськими, і між білоруськими читачами. Те ж слід сказати і про рукописну книгу.

Pages: 1 2