Коли слов’яни…жили на Дунаї, прийшли від ськіфів, тобто від хазар, так звані болгари, і сіли по Дунаєві, і були ґвалтівники слов’янам. Потім прийшли білі угри (угорці) і успадковували землю Слов’янську. Угри ці з’явилися при царі (візантійському імператорі) Іраклію, що ходив походом на перського царя Хоздроя.

Через багато часу сіли слов’яни по Дунаєві, де тепер земля Угорська й Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися слов’яни по землі й прозвалися іменами своїми від тих місць, на яких сіли. Так одні, придя, сіли на ріці ім’ям Морава й прозвалися морава, а інші назвалися чехи. А от ще слов’яни: білі хорвати, і серби, і хорутане. [...]

Слов’янський бог Велес, заступник худоби, шанувався особливо простими слов’янами. Якщо князівські дружинники клялися ім’ям Перуна, бога грому й блиськавки - заступника воїнів, то виття - ополченці й народу завжди клялися Велесем. Слов’ян часто називали велесовими онуками.

Германці й слов’яни на початку нашої ери в епоху Великого переселення народів заселили великі площі Європи. Германські племена розтрощили Рим. Отримане від імперії «культурна спадщина» забезпечило германцям швидкий соціально-економічний і політичний розвиток. Відбулися й серйозні етнічні зміни. Частина германців, що переселилися в Італію й інші провінції (наприклад, Галлію - сучасну Францію, або Британію) колишньої Західної [...]

У нашій книзі ви знайдете розповідь про минуле й через джерела, і через науково-популярні й навіть чисто наукові нариси. Будуть присутні й літературно - художні сюжети. Ми сподіваємося, що ви, знайомлячись із даною книгою, зумієте вибрати свої ракурс зору, критично проаналізувати різноманітну інформацію, посперечатися, і в результаті розширите свої подання про минуле Росії.

Історик завжди починає свою роботу із критики джерел. Він знайомитися з як можна більшим числом письмових і усних джерел, вітчизнян і закордонних, порівнює їх між собою, знаходить розбіжності, намагається зрозуміти, якої версії можна більше довіряти. Залучає історик і археологічний матеріал, адже древні речі - сучасники минулих років, часом можуть розповісти більше літопису або билини, до [...]

До прийняття християнства багато європейських народів, относимие римлянами й византийцами до розряду «варварських» не знали писемності. Спогаду про своє минуле: про древню прабатьківщину, переселення, війни, перемогах і лихах, про знаменитих героїв і вождів вони зберігали в усних переказах. У древній Ськандинавії ці ськазання називалися сагами, а виконували їхні співаки ськальди. У кельтів подібні «оповідачі» - [...]