Уроки Достоєвського. По романі «Злочин і покарання». Протиставлення між добром і злом Основний конфлікт у романі Достоєвського «Злочин і покарання». Мені здається, Достоєвський хотів показати, що необхідно зберегти в собі доброту й жаль навіть у такому світі, який показаний у романі. Людина самотня в навколишньому його світі, він задихається, не знаходячи підтримки й розуміння. Обстановка життя не сприяє розвитку людських почуттів, таких як доброта й жаль

Дійсність породжує люту, запеклу реакцію на несправедливі життєві умови й ненависть до людей. Розкольників, намагаючись піднятися над страждаючим миром, створює свою теорію. В основі цієї теорії лежить твердження, що щастя для більшості можливо за допомогою знищення меншостей. Зважуючись на вбивство, він треба меркантильним інтересам

Це показує його не із кращої сторони. Заради грошей він убиває. Але вбивство баби спричиняє й інше, він змушений убити і її сестру

Тобто проливається кров безневинних. Він утішає себе, думаючи, що баба була злий, а він лише покарав її, але це не зменшує жорстокості його злочину. Подивившись із іншої сторони ми бачимо, убивцю Родіона Раскольникова.

Задавленого бідністю, але не бачить у собі сили пройти повз трагедію сім’ї Мармеладовых, він віддає їм останні гроші. «Розкольників підійшов до Катерине Іванівни й віддав їй всі гроші, що в нього були, і вийшов…». Так Розкольників намагається протистояти навколишній дійсності, але, випливаючи своєї теорії, він не тільки не протистоїть жорстоким законам суспільства, але навіть уписується в них. В епілогу Достоєвський показує, що теорія Раскольникова зазнала поразки не тільки по своїй внутрішній логіці, але й сам пригноблений народ відкинув неї. Розкольників був відкинутий народом як носій антигуманної ідеї. Злочин Раскольникова встає між ним і миром. Він метається в пошуках живої душі, що змогла б вислухати його й полегшити страждання

Такою душею для нього стала Сонечка Мармеладова. Завдяки їй, Розкольників встає на шлях каяття за свої вчинки. Соня Мармеладова, як мені здається,дуже важливий персонаж у романі. Вона поставлена життям у не менш складну ситуацію

Тендітній дівчині дуже складно вижити в злому світі. Принеся себе в жертву, віддавши своє тіло на попрання, вона зуміла зберегти живу душу й той необхідний зв’язок з миром, що розриває Розкольників для майбутнього життя, вона несе з ним його «хрест»іде з ним на каторгу. У цьому полягає її велич велич самопожертви в ім’я людей. Достоєвський призиває людей до з’єднання в «доброму й гарному почутті», вірі в добро, неуничтожимое у світі й дане людині споконвічно. Розглянувши двох героїв роману, ми також можемо побачити, як віра допомагає піднятися людині духовно.

Віра Сонечки допомагає їй вижити в жорстокому світі. Прилучившись, за допомогою Соні, до віри, Розкольників воскреє. У своєму романі Достоєвський учить вірити, творити добро й співчувати. Якщо в протистоянні добра й зла буде перемагати зло, то людство не зможе вижити

Проблема, розглянута Достоєвським у романі «Злочин і покарання», актуальна й для наших днів. У злому й нелюдському світі дуже важко зберегти любов, доброту й жаль. Але треба стояти за свої цінності й перед нещадною дійсністю не опускати руки й творити добро. ДРАМАТИЧНІ ДОЛІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТОТАЛІТАРНОГО СУСПІЛЬНОГО усі права захищені 2001-2005 ПРИСТРОЇ

(по романі Е. Замятіна “Ми”) Роман Е. Замятіна “Ми” написаний в 1921 р. Час був складне, судьбоносное, і тому, напевно, добуток написано в надзвичайному жанрі “антиутопії”. Провідна тема - драматична доля особистості в умовах тоталітарного суспільного устрою. Замятін був великий інженер-кораблебудівник і краще інших, знав, як створюється механізм, машина, спорудження. Він розумів, що це робиться в повній відповідності із задумом, за схемою, кресленням, численним розрахункам

И всього цього досить, щоб об’єкт виконував свої функції. Але розумна й мудра людина Замятін усвідомлювала, що таким способом не може бути спроектоване суспільство людей, тому що кожна людина сугубо індивідуальна й у тім або іншому ступені духовний. Живе він у суспільстві інших людей, у чомусь схожих, але завжди особливих. Людина не може бути «винтиком». Коли його перетворюють в «винтик», він втрачає значну частину своєї людської сутності

Історія показала, що перетворення людства в сукупність “винтиков” веде до злочину перед людиною й людством. У романі “Ми” у фантастичному й гротесковому вигляді з’являється перед читачем можливий варіант суспільства майбутнього. Приводиться мрія сильних миру цього: «Життя повинна стати стрункою машиною й з механічною неминучістю вести нас до бажаної мети”.

На жаль, у такому суспільстві немає нічого, що б не передвіщала вже сучасна письменникові реальність. Перед нами розвертається “математично доконане життя” Єдиної Держави. Символічний образ “вогнедишного інтеграла”, чуда технічної думки й, одночасно, знаряддя найжорстокішого поневолення, відкриває книгу

Бездушна техніка разом з деспотичною владою перетворили людини в придаток машини, відняли в нього волю, виховали в добровільному рабстві. Мир без любові, без душі, без поезії. Людині «нумеру», позбавленому ім’ю, було викликано, що “наша несвобода» є «наше щастя» і що це «щастя» у відмові від «я» і розчиненні безособовому «ми». Викликано, що художня творчість -”уже не безпардонні соловьинный свист”, коли «усякий писав, що йому вздумается”, а “державна служба”. А інтимне життя теж розглядається як державний обов’язок, виконувана згідно “табелю сексуальних днів”. Роман 3амятина попередження про подвійну небезпеку, що загрожує людству: гіпертрофованої влади машин і влади держави

“Однотипність” безроздільно й невсипно панує над життям всіх членів суспільства. Це забезпечується доконаною технікою й недремними очами «хоронителів». Твір 3амятина перейнято роздумами про Російську післяреволюційну діяльність

У ньому вгадуються таємні думки про можливі й уже, що виявилися при житті письменника перекрученнях, соціалістичної ідеї. Відношення до політики воєнного комунізму стало каменем спотикання для письменника. Ця політика, що передбачає сугубу централізацію політичного й економічного життя в країні, ряд жорстоких мір, була тимчасової й змушеної громадянської війни й господарської розрухи. Але Замятіну представлялося, що іншого вибору не буде й що людям нав’язана єдина модель подальшого руху - новий варіант тоталітаризму

Роман 3амятина придбав особливу цінність, і повчальність у наступному змісті: як попередження про можливі перекручування соціалізму, про небезпеку відхилень від демократичного шляху й зловживань насильством над людською особистістю. Наступні події вітчизняної й світової історії показали, що тривоги письменника не були даремні. Наш народ пережив і гіркі уроки колективізації, і соціалізм, і репресії, і загальний страх, і застій

Дуже багато сцен роману змушують згадувати минуле. Маніфестація на честь Благодійника, офіціозні, одноголосні вибори, “хоронителі”, які стежать за кожним кроком людини. Але Замятін показує, що в суспільстві де всі напраилено на придушення особистості, де ігнорується людське “я”, де одноособова влада є необмеженої, можливий бунт. Здатність і бажання почувати, любити, бути вільним у думках і вчинках штовхають людей на боротьбу. Але влади знаходять вихід: у людини за допомогою опера видаляють фантазію - останнє, що змушувало його піднімати гордо голову, почувати себе розумним і сильним

Все-таки залишається надія, що людське достоїнство не вмре при будь-якому режимі, цю надію висловлює жінка, що своєю красою спонукує на боротьбу. В 3амятина в романі є думка, незвичайна для багатьох наших сучасників. Письменник наполягає на тому, що не існує ідеального суспільства. Життя - це прагнення кидеалу.

И коли це прагнення відсутнє, ми спостерігаємо розкладницький час застою. Є в романі ще одна тема, співзвучна сьогоднішньому дню. Це, тема екологічної тривоги. «Антисуспільство», зображене в книзі, несе загибель єству життя, ізолюючи людство від природи. Автор мріє вигнати “оброслими цифрами” людей «голими в ліси», щоб вони вчилися там у птахів, квітів, сонця. Тільки це, на думку автора, може відновити внутрішню сутність людини

Pages: 1 2