Особливо болісно пережив він те, що й другий рукопис «Зимові дерева», що п’ять років перебувала у видавництві «Радянський письменник» і навіть була схвалена до печатки, також випробувала долю «Круговерті». «Такий збірник мені був потрібний психологічно, оскільки без такого я не міг іти далі…» - писав В. Стус. Однак, незважаючи на утиски й переслідування, В. Стус продовжував і поетичну творчість, і активну суспільну діяльність, виступав за захист прав людини, проти свавілля й беззаконня брежнєвського років. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, і не прагнув «сховатися від долі». Як згадує письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь сказав один раз: «Я просто інакше не можу! І жити не можу спокійно й не зможу! Я знаю, що за мною один раз прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що повинен її пережити саме от так». І погане передчуття збулося. Стус був арештований і обвинувачений у тім, що, як говориться у вироку київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, «систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, які ганьбили радянський державний порядок, а також займався антирадянською агітацією в усній формі». Поета засудили до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строго режиму на п’ять років і посилання на три роки. Жорстоке й несправедливе покарання В. Стус відбував у мордовських таборах, посилання - у Магаданській області. Відбувши покарання, в 1979 році В. Стус вертається на Україну. Року неволі не зломили його. За цей час за кордоном виходять до друку два його збірники: «Зимові дерева» (1970) і «Свіча у світильнику» (1986). Його ім’я стало широко відомо в цілому світі, поеми переводяться на англійський, німецький, росіянин, іспанська й інша мови миру. А поет продовжує боротьбу за національне звільнення народу, за права людини. Усього вісім недовгих місяців призначене йому було побить на волі, у колі сім’ї, друзів. Потім - знову арешт, обвинувачення в приналежності до Української Гельсінської групи й ще більш жорстокий і немилосердний вирок: десять років позбавлення волі в таборах строгого режиму, п’ять років - посилання. Усього - двадцять три роки неволі за сорок сім, як і в Т. Шевченко, років життя. Тільки Кобзареві призначено було відбути десять років солдатчини, Стусу - десять років гулаговских таборів і вмерти вневоле.

На захист поета, за його звільнення виступала прогресивна громадськість цілого миру, у тому числі відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Г. Белль, академік А. Цукрів, що сказав, що навіть на трагічному тлі тодішніх беззаконь «вирок українському поетові В. Стусу відрізняється своєю нелюдяністю» і призвав скасувати його. І в умовах неволі В. Стус не зломився, виступав проти воеволия, надаваного табірною адміністрацією, за що був додатково покараний. Умер він у карцері, у ніч із третього на четверте вересня 1985 року. А через чотири роки Василь Семенович Стус був повністю реабілітований, виправданий по всіх статтях обвинувачення «через відсутність складу злочину». Таким може бути зміст уроку, темою якого є життєвий шлях Василя Стуса.

Pages: 1 2