ВІЛЬНОЛЮБНА ЛІРИКА А. С. ПУШКІНА Пушкін ставив на перше місце серед своїх заслуг прославляння волі. Воля залишиться темою його творчості на все життя. Воля для Пушкіна - це насамперед особиста воля й незалежність. Це воля вибору професії, занять, воля від різного роду забобонів. Це й воля думки: у відношенні до мистецтва, до релігійних переконань, до взаємин з людьми. Поет завжди відстоював волю творчості. Він не міг писати на догоду. В “Пісні про віщого Олега” Пушкін говорить про незалежність і правдивість справжньої поезії. Волхви не бояться усі права захищені 2001-2005 могутніх владик, А князівський дарунок їм не потрібний; Правдивий і вільний їхня віща мова И с волею небесною дружний. Пушкіна мріяв про звільнення Росії від гніта самодержавства й кріпосного права, всі жахи якого він показав у вірші “Село”: Тут барство дике, без почуття, без закону Привласнило собі насильницькою лозою И праця, і власність, і час хлібороба. Склонясь на далекий плуг, покорствуя бичам, Тут рабство худе тягнеться по браздам Невблаганного власника. Тут тяжкий ярем до труни всі тягнуть. Вірш закінчується закликом до царя знищити рабство й дати російському народу волю й освіту: Побачу ль, про друзі! народ непригноблений И Рабство, занепале по манію пануючи, И над батьківщиною Волі освіченої чи Зійде нарешті прекрасна зоря? Поет вірить, що мрії його збудуться. Про це свідчать рядки з вірша “До Чаадаєва”: Товариш, вір: зійде вона, Зірка чарівного щастя, Росія вспрянет від сну, И на уламках самовластья Напишуть наші імена! Поет міркує про шляхи й засоби досягнення волі: революційним шляхом, ценою крові або яким-небудь іншої? Революційні погляди формувалися в поета під впливом близьких друзів: Чаадаєва, Давидова, Раєвського, Пестеля. У Пушкіна багато віршів, у яких він розповідає про рух декабристів і їхній долі, а також про свою участь у цьому русі. У вірші “У Сибір” він виражає надію на швидке звільнення своїх друзів-декабристів, говорить їм, що не даремно були їхнього діяння, що їхня робота зіграє свою роль у звільненні народу: Зберігаєте горде терпенье, Не пропаде ваша скорботна праця И дум високе стремленье. Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться - і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть. А у вірші “Арион” Пушкін заявляє, що після розгрому декабристів (“раптом лоно хвиль приял з нальоту вихорь шумний. Вигин і кормщик і плавець!”) і порятунку самого поета він не відрікся від своїх переконань: Я гімни колишні співаю… Він уважав, що влада самодержавства - влада фатальною, засудженою долею. Поет мріє про освічену монархію. У вірші “Станси” він пропонує цареві целую програму дій: піклуватися про освіту народу, захищати науці, поважати й любити свою країну й постійно трудитися для її блага. Миколі він ставить за приклад Петра: Але правдою він залучив серця, Але вдачі приборкав наукою, Самодержавною рукою Він сміло сіяв просвещенье, Не нехтував країни рідної: Він знав її предназначенье. Пушкіна говорить, що воля, “вільність” можливі й у монархічній державі, якщо й цар, і народ строго дотримують законів. Порушення законів народом спричиняє рабство, порушення законів царем - загрожує тиранові загибеллю. Владики! вам вінець і трон Дає Закон - а не природа; Коштуєте вище ви народу, Але вічний вище вас закон. І днесь учитеся, про царі: Ні наказанья, ні нагороди, Ні дах темниць, ні вівтарі Не вірні для вас огорожі. Схилитеся першим розділом Під покров надійну Закону, И стануть вічною вартою трону Народів вільність і спокій. У вірші “Анчар” поет показує дисгармонію людського суспільства, де одна людина має необмежену владу над іншими, на тлі гармонії природи. Поет говорить, що тиранія згубна, небезпечна й для сусідніх країн: А цар тим отрутою наситив Свої послушливые стріли И с ними загибель розіслав До сусідів у далекі межі. У вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” Пушкін як би підбиває підсумок своїй творчості. Він заслужив право на безсмертя й любов народу тим, що поезія його піднімає в людях все найкраще, що є в їхньому душі, і тим, що він “восславил волю” і не переставав спонукувати Миколу I зробити “милість занепалим”, повернути засланих декабристів. І довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я Волю И милість до занепалого призивався