Готуючись до випускного твору й обмірковуючи теми варіантів, я взяла на замітку вірш А. С. Пушкіна “…Знову я відвідав…” з багатьох причин. Пушкіна давно й міцно зайняв важливе місце в моєму житті й у моєму колі читання, у якому “Казка про мертву царівну” змінилася поемою “Руслан і Людмила”, а повість “Капітанська дочка” - романом “Євгеній Онєгін”. “Почуття добрі”, пробудження яких у людях А. С. Пушкін поставив собі в заслугу у вірші “Пам’ятник”, вплинули на моє моральне становлення, сформулювали моє подання про честь, порядність, про “любов до отеческим трун” і многом іншому

Є в мене й особистий спогад, що ставиться до вибраної теми: слова “Здраствуй, плем’я младое, незнайоме!” я вперше почула багато років тому, коштуючи з величезним букетом квітів у ряді першокласників, що вперше переступають поріг школи. Перечитуючи недавно вірш “…Знову я відвідав…”, я раптом відчула, викликане пушкінськими рядками

Я зрозуміла, що наближається строк підведення підсумків першого етапу мого життя, що, ідучи в дорослий мир, я оглянуся назад, переберу в пам’яті все, що було в дитинстві і юності, і з надією загляну в майбутнє, що вабить до себе прийдешніми змінами, виконаними надіями, вірою в професійну удачу й життєве щастя. Благоговіючи перед Пушкіним, із трепетом приступаю до аналізу його поетичного шедевра. Вірш “.. .Знову я відвідав…” написано 26 вересня 1835 року в Михайлівськім, куди Пушкін приїхав після восьмирічної перерви

Згадаємо: останні роки життя важко давалися поетові. Зростаюча сім’я й турботи про дружину й дітей, матеріальні труднощі, що змусили Пушкіна надягти “знехтуваний” мундир юнкера-камер-юнкера, втрата друзів і однодумців (“інших вуж ні, а ті далече”), світські плітки про Наталю Миколаївні ніяк не сприяли творчому натхненню. Начебто передчуваючи прийдешню дуель і смерть, Олександр Сергійович починає підводити творчі й життєві підсумки. І в цьому змісті вірш “…

Знову я відвідав…” можна вважати предтечей знаменитого “Пам’ятника”, першою частиною дилогії, присвяченої важливим життєвим віхам, у той час як у другій частині поет скаже все про свою творчість, про те, чому, з його погляду, вона довго буде “люб’язний… народу”.

У жанровому відношенні я визначила б вірш Пушкіна як елегію, але таке визначення буде явно однобічним. “… Знову я відвідав…” - це одночасно й спогад, і пейзажна замальовка, і пророчий прогноз. Визначальна загальний настрой вірша елегійний смуток у ключових місцях переміняється оптимістичною, життєрадісною інтонацією

А улюблений поетом п’ятистопний ямб дозволяє плавно, неквапливо (як в епічному добутку) поділитися з “плем’ям младым” думами про минуле й майбутнє. Композиційно у вірші можна виділити кілька частин, ключові слова й словосочетаниякоторых дозволяють визначити його ідейно-тематичний зміст. Експозиція констатує той факт, що поет повернувся на батьківщину й що це повернення викликало в ньому потік спогадів. Пушкіна довірливо перевіряє нам: Уж десять років пішло з тих пор - И багато Перемінилося в житті для мене, И самому, покірний загальному закону, Перемінився я… Ключовими мені представляються два останні рядки: зміни пояснюються віком, все-таки інше - погляди, переконання, відношення до друзів і до влади - залишилося незмінним, таким же, яким було allsoch.

ru 2001-2005 замолоду заколотної. Згадуючи вік, поет як би відсилає нас до вірша, написаному їм вісім років тому й пов’язаному із трагічним результатом руху декабристів: “…Я гімни колишні співаю…”. У цій незмінності моральних і ідейних позицій Пушкіна переконують і останні рядки експозиції: …І, здається, вечор ще бродив Я в цих гаях. Наступний п’ятивірш уводить у зміст тему пам’яті, органічно пов’язану із проаналізованим вище мотивом. Згадування “опального будиночка” і “бідної няньки моєї” повертають нас до найважливіших віх у житті поета. Сюди, у Михайловское, до засланого віршотворця приїжджав Іван Іванович Пущин, якому присвячені дивні по щирості й глибині дружнього почуття рядка: і життєве щастя

Благоговіючи перед Пушкіним, із трепетом приступаю до аналізу його поетичного шедевра. Вірш “.. .Знову я відвідав…

” написано 26 вересня 1835 року в Михайлівськім, куди Пушкін приїхав після восьмирічної перерви. Згадаємо: останні роки життя важко давалися поетові. Зростаюча сім’я й турботи про дружину й дітей, матеріальні труднощі, що змусили Пушкіна надягти “знехтуваний” мундир юнкера-камер-юнкера, втрата друзів і однодумців (“інших вуж ні, а ті далече”), світські плітки про Наталю Миколаївні ніяк не сприяли творчому натхненню. Начебто передчуваючи прийдешню дуель і смерть, Олександр Сергійович починає підводити творчі й життєві підсумки

И в цьому змісті вірш “…Знову я відвідав…” можна вважати предтечей знаменитого “Пам’ятника”, першою частиною дилогії, присвяченої важливим життєвим віхам, у той час як у другій частині поет скаже все про свою творчість, про те, чому, з його погляду, вона довго буде “люб’язний…

народу”. У жанровому відношенні я визначила б вірш Пушкіна як елегію, але таке визначення буде явно однобічним. “… Знову я відвідав…

” - це одночасно й спогад, і пейзажна замальовка, і пророчий прогноз. Визначальна загальний настрой вірша елегійний смуток у ключових місцях переміняється оптимістичною, життєрадісною інтонацією. А улюблений поетом п’ятистопний ямб дозволяє плавно, неквапливо (як в епічному добутку) поділитися з “плем’ям младым” думами про минуле й майбутнє. Композиційно у вірші можна виділити кілька частин, ключові слова й словосочетаниякоторых дозволяють визначити його ідейно-тематичний зміст. Експозиція констатує той факт, що поет повернувся на батьківщину й що це повернення викликало в ньому потік спогадів

Пушкін довірливо перевіряє нам: Уж десять років пішло з тих пор - И багато Перемінилося в житті для мене, И самому, покірний загальному закону, Перемінився я… Ключовими мені представляються два останні рядки: зміни пояснюються віком, все-таки інше - погляди, переконання, відношення до друзів і до влади - залишилося незмінним, таким же, яким було замолоду заколотної. Згадуючи вік, поет як би відсилає нас до вірша, написаному їм вісім років тому й пов’язаному із трагічним результатом руху декабристів: “…Я гімни колишні співаю…”. У цій незмінності моральних і ідейних позицій Пушкіна переконують і останні рядки експозиції: …І, здається, вечор ще бродив Я в цих гаях. Наступний п’ятивірш уводить у зміст тему пам’яті, органічно пов’язану із проаналізованим вище мотивом. Згадування “опального будиночка” і “бідної няньки моєї” повертають нас до найважливіших віх у житті поета. Сюди, у Михайловское, до засланого віршотворця приїжджав Іван Іванович Пущин, якому присвячені дивні по щирості й глибині дружнього почуття рядка:< Мій перший друг, мій друг безцінний! І я долю благословив, Коли мій двір відокремлений, Сумним снігом занесений, Твій дзвіночок оголосив. Звідси, з Михайлівського, в 1825 році Пушкін вирішив таємно відправитися в Петербург, передчуваючи великі потрясіння, що назрівали, і лише типово російське марновірство (зустрічі із зайцем і попом) урятувало поета від неминучої загибелі

Згадування Орисі Родіонівни також не випадково. Нянька, що приоится маленького Олександра до російської народної поетичної творчості, що оказали на нього величезний вплив (згадаємо хоча б казку про Ворона й Орел з “Капітанської дочки”), до моменту написання “…Знову я відвідав…” поповнив пушкінський мартиролог, знайшла своє місце поруч із Дельвигом, страченими декабристами й іншими друзями й соратниками

Далі у вірші з’являється среднерусский пейзаж, що жваво нагадує нам пейзаж “Села”. Пушкіна й через 16 років після створення антикріпосницького вірша переконаний, що природа, як би вбогої вона не була, прекрасна й гармонічна, оскільки природно у своєму вільному прояві. От рядка про озеро: Меж нив златых і пажитей зелених Воно, синіючи, стелиться широко. Постійність, незмінність природи (знайомі три сосни, знову побачені поетом) підкреслені Пушкіним для того, щоб нагадати нам, що це часточка батьківщини, свідок минулого (“На границевладений дідівських…”), гідного любові й поваги

Pages: 1 2