Насамперед воно змушує письменника зосередити увагу на так званій «вивороті життя». От як визначає Флобер відношення художника до природи:

«Треба писати картини, показувати природу такий, яка вона в дійсності, але картини вичерпні, у них треба показати й особу й виворіт». Цей виворіт схильні часто забувати, і Флобер намагається про неї нагадати. Наприклад, «всім парижанам, - говорить він, - природа представляється елегійної й чистенької; вони не бачать коров’ячого гною й кропиви, вони люблять природу, як люблять її укладені, - дурною дитячою любов’ю. Це сизмальства здобувається під деревами Тюльрийского саду».

И Флобер намагається нанести у свої добутки побільше «коров’ячого гною й кропиви» заради більшої реалістичності, але це приводить його тільки до натуралізму. З огидним натуралізмом описана, наприклад, зовнішність сліпого бурлаки, що переслідує Емму. Отут і «зяючі криваві западини на місці вік», і «голе м’ясо», що «звисало червоними язичками», і « чорні ніздрі, щосудорожно сопуть,». «Коли нещасний говорив з людиною, вона, по-идиотски сміючись, закидав голову назад, і тоді його постійно обертові синюваті білки тікали під саме чоло, до живої виразки».

У таких же натуралістичних тонах описана й смерть Емми, притім цілком свідомо; у первісному «сценарії» «Мадам Бовари» мережа спеціальна замітка: «Агонія - деталі медичного характеру, і дуже точні: «о третій годині ранку в неї почалася блювота». Щоб підсилити враження, Флобер зовсім штучно змушує сліпого жебрака з його непристойною пісенькою з’явитися під вікнами Емми в саму мінуту її смерті

У Флобера виникає навіть якась особлива любов до всього нездорового й виродливому. Це помітно вже в його юнацьких добутках, а також і в переписці. При відвідуванні Сальпетриера він жалує, що ця лікарня для божевільних втратила свій похмурий характер («філантропи всі знищують, отакі канальи. ..»). Він згадує свої дитячі враження від божевільного будинку й від анатомічного театру: «Анатомічний театр міської лікарні виходив у наш сад, скільки разів, бувало, ми із сестрою піднімалися на забір і, звісившись серед виноградних лоз, із цікавістю розглядали небіжчиків; сонце заливала їх, ті ж мухи, що сідали на нас і на квіти, плазували по трупах, верталися до нас, дзижчали»

Флобер жартує над Леконтом де Лилем, що не бажає ввійти в лікарню: «Це мене анітрошки не дивує, людина, що ніколи не бувала в публічному будинку, повинен боятися лікарні - адже це поезія того самого порядку… Наймилішому де Лилю бракує романтичної жилки». І Флобер тверезо, відверто оцінює свій інтерес до всілякого неподобства:

«Де Лиль не бачить моральної насиченості, який іноді відрізняється виродливе. . , зовні реальне повинне впроваджуватися в нас ледве не до болю, якщо ми хочемо як варто відтворити його. . . а де ж ясніше побачиш правду, як не на цій виставці людських страждань? Вони настільки гострі, що збуджують у розумі канібальський апетит - і розум ваш накидається на них, з жадібністю поглинаючи й усмоктуючи в себе. Які жорстокі драми придумував я, коли бував у морзі, до якого один час пристрастився… Мені здається, я маю якусь особливу здатність сприймати всякі нездорові явища: я почуваю себе в них знавцем».

От до чого приходить Флобер, цей невтомний шукач Краси. Втім, краса цим не відміняється, потрібно тільки враховувати, на думку Флобера, що гарне й потворне в житті зустрічаються поруч, і підходити до тому й до іншого з однаковою увагою. На підтвердження цієї своєї думки Флобер посилається на науку. Так, у першій редакції сказано: «Для науки не існує чудовиськ. Вона, не кляне ні єдиної тварини й з рівною любов’ю вивчає хребет змії, міазми вулканів, солов’їне горло й віночок троянди». Це все та ж думка про рівноправність усякої тематики, але в цьому її вираженні ясній видно прагнення Флобера з’єднувати контрасти, синтезувати в одній картині прекрасне й дивовижне. Не випадково Флобер дорікає де Лиля у відсутності «романтичної жилки». Флобер як би приймає романтичний принцип змішання високого й комічного, гарного й потворного

Так постійні коливання Флобера між гарною й низинною тематикою дозволяються тим, що Флобер починає затверджувати естетику контрастів, призиває змішувати в одній картині золоті плоди й напівзотлілі кістяки, трупний захід із заходом лимонних дерев. Знову від реалістичного вихідного пункту («пет атома матерії, що не містив би поезії») Флобер приходить до положення, що передбачає антиреалістичну естетику декадансу