Головні особи драми - два претенденти на норвезький престол: вибраний прогресивним дворянством Хокон Хоконссен і консерватор ярл Вилиці, а також ніякого відношення до влади не бродячий співак-скальд, що має молодий, по імені Ятгейр. Два борющихся друзі із другом правителя - Хокон і Вилиці - відомі історичні лідери XIII в. При Хоконе, молодому й енергійному королі, Норвегія досягла неймовірного розквіту. Ярл Вилиці розуміє, що за Хоконом майбутнє, але прагне до влади не із честолюбних спонукань, а з якогось дивовижного й одночасно привабливою своєю щирістю бажання повернути історію назад. Скальд

Я.- сполучна ланка між ясним і світлим Хоконом і трагічним Вилиці. Я.- вигаданий герой. Ибсен зробив його не норвежцем, а ісландцем, тим самим наблизивши героя до традицій древнеисландского фольклору, до простоти думки й складності алітерацій, рим і перифраз. Норвезький драматург, що пише свою вітчизняну історію, кидав їй тяжке обвинувачення - в убивстві чудово талановитого й дуже вільної людини

Я. попадає в стан заколотного Вилиці й відразу залучає до себе його увага. Вилиці, що глибоко страждає від власної приреченості, усвідомить дві своїх вади: у нього немає прогресивної ідеї Хокона й у нього немає сина. З маніакальною одержимістю Вилиці шукає собі вірного спадкоємця. Зустрівши скальда, він розуміє, що кращого йому не знайти ніколи. Між ними відбуваються дивні по силі думки діалоги, що буяють трагічними афоризмами, у яких верх завжди бере Я.: «Нескладені пісні - самі прекрасні», «Можна скласти голову за справу іншого, але жити можна тільки для свого». Коли Вилиці говорить про те, що йому потрібний хтось, відданий непоколебимо, вірний на добро й на зло, Я. коротко і ясно відповідає: «Купите собі собаку, государ». Це останнє одкровення Я., що осягає Вилиці. Я. гине не як васал, а як вільна людина, така його доля: умерти там, де йде війна, без зброї вруках.

Під керівництвом Ибсена п’єса була поставлена в Кристиании (Осло) у Національному театрі. Потім вона з успіхом ішла в Данії, Швеції, Німеччині, у Москві на сцені Малого театру (1906), де роль Я. грав В.Максимов. Йому, як і попереднім виконавцям, удалося показати лише позахмарну, дивну височінь героя, але не його живу, яскраву душу, у всієї його творчій силі