Томіла життя обох нас;

В обоє серць жар згас…

Він був генієм, великою людиною, письменником з великої букви. Його добутки безсмертні, його ім’я - вічно. Він прожив бурхливе життя, повну суми й радості, сміху й зліз, поезії й прози. Він залишив нащадкам величезна кількість добутків, у які вклав душу. Його ім’я - А. С. Пушкін.

Його знає кожна дитина. Але знає поверхово. Повністю же його можна довідатися, тільки прочитавши “Онєгіна” - безцінний добуток, яким завжди пишався російський народ. У цьому “найвищою мірою народному добутку”, як назвав роман великий критик В. Г. Бєлінський, Пушкін з’являється перед читачем таким, яким був насправді. Він описує себе відверто, не приховуючи своїх недоліків, але й не соромлячись показувати свої достоїнства. Але все пізнається в порівнянні. І на перший погляд непомітно, що Пушкін протягом всієї поеми порівнює себе з Онєгіним. У чомусь вони дуже схожі, у чомусь зовсім різні.

И автор, і герой, виховані в шляхетних сім’ях, що одержали гарне утворення, у молодості вели розгульний спосіб життя: обожнювали бали, вечірки, жінок. У них кипіла кров, пристрасть. Вони обоє розбивали серця й залишали надії, говорили слова любові й ревнували, верталися й ішли назавжди. Але цей бурхливий спосіб життя виявився невічним. Пушкіна й Онєгін начебто обоє повзрослели. Їм стали байдужні бали й навіть ті кокетки, від яких раніше вони були без розуму.

В обоє серць жар згас;

Обох очікувала злість

Сліпої Фортуни й людей…

Після такого переломного моменту в долі дуже важливо знайти себе, знайти те, чому присвятити життя, що залишилося. Пушкіна це зрозумів. Він почав писати чудові добутки, тим самим забезпечивши собі вічне життя й довгу пам’ять. А що Онєгін? Він так і не зміг знайти собі заняття по душі, не зміг самоствердитися, навчитися приносити користь людям, як той, хто його створив. Онєгін прирік себе на щиросердечну погибель, на вічні борошна.

Ще однією загальною рисою для Онєгіна й Пушкіна була величезна любов до волі й подорожей. Їм хотілося дихати повними грудьми. Для героя й для творця були нестерпні ті окови, які на них надягло світське суспільство, що не розуміє, що таке теперішнє життя. У колі цих людей панували інтриги, жорстокість і ненависть. Коштувало зробити один неправильний крок - і ти ворог народу. Плітки погубили Ленского (саме через острах пліток Ленский не відступив в останній момент перед дуеллю), вони душили Онєгіна й не давали спокійно жити Пушкіну.

И от суспільне мненье!

Пружина честі, наш кумир!

И от на чому вертиться мир!

Так, Пушкін і Онєгін схожі. Це зайвий раз підтверджує їхня любов до Тетяни. Пушкіна любив у ній той ідеал жінки, що створив сам. Для Онєгіна ж Тетяна була тим людиною, без якого він не міг жити. Він знайшов її й відразу ж втратив. Він не знав, що, відкидаючи Тетяну, плює в колодязь, з якого йому ще не раз прийде напитися. Він не знав, що тоді, коли в нього відкриються очі на те прекрасне, що було в цій жінці, буде вже пізно. І знову Пушкін виявився розумній. Він-Те відразу оцінив Тетяну по достоїнству, цінував її й дорожив їй.

“Євгеній Онєгін” - своєрідна пушкінська біографія. У цьому романі - його душу, думки й почуття. У ньому він створив собі подібного - людини, доля якого буде хвилювати ще не одне покоління й через який можна краще довідатися того генія, чиї добутки безсмертні й чиє ім’я вічно…