Самотній, до тебе приходжу, Зачарований вогнями любові. Ти ворожиш Мене не клич, Я и самі вужі давно ворожу. А. А. Блок Олександр Олександрович Блок один з изысканнейших поетів російської класичної літератури. Захопившись замолоду філософією Володимира Соловйова про “двоемирии”, поети на час стає містиками, почуває в навколишньому світі провісників кінця світу. А наступаючу революцію Блок відчуває як, що розгортається хаос. Порятунок же бачить у божественному початку “Світової душі” або “Вічної жіночності”. У цей період з’являється таємничий і чарівний цикл “Віршів про Прекрасних Дам”.

У ліричній героїні циклу злилися риси загадкових незнайомок і конкретної жінок, Любові Дмитрівни Менделєєвій, у яку Блок був жагуче закоханий, що стала згодом його дружиною. Передчуваю Тебе. Року проходять мимо - Усе у вигляді одному - передчуваю Тебе. Весь обрій у вогні - і ясний нестерпно, И мовчачи чекаю, - тужачи й люблячи. Але Блок не був би великим поетом, якби відбив у лірику лише свої особисті переживання

Він зумів почути прийдешні більші зміни, відчути всім серцем випробування, що випали на його частку й долю країни, і вилити їх у прекрасні вірші. Це був незвичайне, судьбоносное час. І поезія вийшла під стать часу

Розпалюються таємні знаки На глухій, непробудній стіні. Золоті й червоні маки Треба мною тяжіють у сні. Укриваюся в нічні печери И не пам’ятаю суворих чудес. На зорі - блакитні химери Дивляться в дзеркалі яскравих небес. “Неземні” риси “Прекрасної Дами” органічно й легко зливаються в що запам’ятовується й узнаваемый образ музи Блоку. Він схиляється перед “вічною жіночністю” і красою своїх обраниць

Вона приймає вигляд те гаряче улюблених матерів, те коханих, то Батьківщини. Я шукав блакитну дорогу И кричав, приголомшений людьми. Підходячи до золотому порогу, Затихав перед Твоїми дверима. Проходила Ти в далекі зали, Велична, тиха й строга. Я носив за Тобою покривало И дивився на Твої перли

Поет прагне злити воєдино три цих образи, щоб вийшов ідеального, гідний поклоніння, і одночасно боїться приземлити, спростити риси свого кумира. Блок одночасно очікує й боїться любові, іде в містицизм і символіку. Входжу я в темні храми, Роблю бедный обряд

Там чекаю я Прекрасних Дам У мерцаньи червоних лампад. У тіні у високої колони Тремчу від скрипу дверей. А в особу мені дивиться, осяяний

Тільки образ, лише сон про Неї. Це час становлення поета, Блок у пошуку форми, ритму, мелодики вірша. Реальний мир часто представляється йому як би крізь призму чарівного дзеркала. Цілком реальні події й місця дії заволікаються чарівним серпанком фантазії поетів

Він штучно йде від реальності, у красивість фантазії. Ми зустрічалися з тобою на заході, Ти веслом розсікала затоку. Я любив твоє біле плаття, Витонченість мрії розлюбивши. Були дивні безмовні зустрічі. Спереду - на піщаній косі Загорялися вечірні свічі

Хтось думав про бліду вроду. Таким чином, цілком земний образ перетворює в романтико-символічний міф. Поет прагне до якоїсь гармонії, який немає на землі, але існує в його мріях і фантазіях. Протягом часу помітно міняється настрій поета від захопленого поклоніння до сумнівів і катастроф надій. Напружений драматизм властивий ряду віршів Блоку. Часом він переміняється ліризмом, що заповнює душу

Поет перебуває в пошуку свого стилю. Але що властивийо було Блоку споконвічно, так це вишуканість складів, краса мовлення й поле фантазії. Я до людей не вийду назустріч, Злякаюся огуди, і похвал. Перед Тобою Одною відповім, За те, що все життя мовчав. Мовчазні мені зрозумілі, И люблю звернених у слух: За словами - крізь гул невиразний Прокидається світлий Дух. Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру Я піду на свято молчанья, Мого не помітять обличчя. Але в мені - потаєне знанье Про любов до Тебе без кінця.