ЖАНР КАЗКИ У ТВОРЧОСТІ М. Е. САЛТЫКОВА-ЩЕДРІНА Казки Салтыкова-Щедрина звичайно визначають як підсумок його сатиричної творчості. І такий висновок якоюсь мірою виправданий. Казки хронологічно завершують властиво сатирична творчість письменника. Як жанр щедринская казка поступово визрівала у творчості письменника з фантастичних і образних елементів його сатири

Чимало в них і фольклорні заставки, починаючи від використання форми давно минулого часу (” Жив-Був”) і закінчуючи рясною кількістю прислів’їв і приказок, який вони пересипані. У своїх казках письменник торкається безлічі проблем: соціальних, політичних і ідеологічних. Так, життя російського суспільства відбита в них у довгому ряді мініатюрних по обсязі картин. У казках представлена соціальна анатомія суспільства у вигляді цілої галереї зооморфних, казкових образів

Так, у казці ” Карась-Ідеаліст” представлена система ідей, що відповідала світогляду самого Щедріна. Це віра allsoch. ru 2001-2005 в ідеал соціальної рівності й віра в гармонію, у загальне щастя. Але, нагадує письменник: “На те й щука, щоб карасі не дрімали”. Карась виступає в ролі проповідника

Він красномовний і прекрасний у проповіді братньої любові: ” чиЗнаєш ти, що таке чеснота? Щука розкрила рот від подиву, машинально потягнула воду й… проковтнула карася”. Така природа всіх щук жерти карасів

У цій крихітній трагедії Щедрін представив те, що характерно всякому суспільству й усякій організації, що становить природний і природний закон їхнього розвитку: є сильні, хто їсть, і є слабкі кого їдять. А суспільний прогрес це звичайний процес пожирання одних іншими. Звичайно, у демократичних колах подібний песимізм художника викликав спори й дорікання. Але пройшло час і щедринская правота стала правотою історичної

Але діставалося в казках не тільки інтелігенції. Гарний і народ у своїй рабській покірності. Страшні й негарні картинки намалював письменник в “Повісті про те, як один мужик двох генералів нагодував”. От портрет селянина

“Величезний мужичина”, на всі руки майстер. І яблук з дерева дістав, і картопля із землі добув, і сільце приготувало для рябчиків із власних волось, і вогонь витяг, і провізії напік, і пуху лебедячого набрав. І що ж? Генералам по десятку яблук, а собі “одне, кисле”.

Сам і мотузку звив, щоб генерали тримали його вночі на прив’язі. Так ще готовий був “генералів порадувати за те, що вони його, тунеядца, дарували й мужицькою його працею не гидували!” Скільки генерали не лають мужика за дармоїдство, а мужик “все гребе й гребе, так годує генералів оселедцями”. Важко уявити собі більше рельєфне й виразне зображення морального стану селян: пасивна рабська психологія, неуцтво. Щедрін немов бачить російський народ очами Порфирія Петровича з “Злочину й покарання”.

Той прямо називав мужика іноземцем, настільки недоступний був для нього напрям думок, поводження й мораль російського народу. У Щедріна подібне відношення до свого народу придбало притчеобразную й доступну форму. Щедрін любується силою й витривалістю мужика, які для нього так само природні, як і його безприкладна покірність і повний ідіотизм

У цьому контексті нехарактерна казка “Ведмідь на воєводстві”, де мужики все-таки втрачають терпіння й саджають ведмедя на рогатину. Однак Топтыгин 2-й у цій казці не стільки визискувач, скільки звичайний грабіжник, этакий Маныл Самылович Урус-Кугуш-Кильдибаев з “Історії одного міста”. А розбійників на Русі ніколи не дарували звідси й рогатина. У своїх казках Щедрін повний сарказму

У них він нікого не дарує. Дістається всім: і правим і неправим, і піскарям премудрим, і росіянином лібералам, і щуці, і самодержавству, і мужикам росіянином. Згадаємо моральний кодекс вяленой вобли: “Тихіше їдеш, далі будеш; маленька рибка краще, ніж великий тарган… Вуха вище чола не ростуть” от що Щедріну огидно особливо, акуратна сірість

Проти її протест, уїдлива сатира казок. І все-таки вибори не втішливі, казки Щедріна актуальні й зараз, а отже, суспільство наше стабільно: карасів ковтають, генералів годують, вобла проповедствует, розсудливий заєць із лисицею грає, загалом, всі як і раніше: “И всякому звірові своє життя: леву левине, лисиці лисе, зайцеві заяче”.