Одне з основних місць у романі відведено сім’ї Ларіних. Це типова сім’я, нічим не відрізняється від сімей провінційних поміщиків того часу, які, на відміну від світла, жили по старинці, зберігаючи традиції й “звички милої старовини”, відзначали разом із селянами православні свята:

Вони зберігали в житті мирної

Звички милої старовини;

У них на масниці жирної

Водилися російські млинці.

Саме на прикладі цієї сім’ї й розкриваються жіночі образи Тетяни й Ольги Ларіних, їхньої матері. “Простій… добрий пан”, “смиренний грішник” Дмитро Ларін умер до моменту початку дії роману. Всіма справами в сім’ї заправляла мати Тетяни. Вона колись жила в місті, але, її “не спрося, видали заміж” за Дмитра Ларіна, у той час як вона зітхала про іншому. Вона небагато поплакала, але незабаром звикла до нудьги сільського життя й незабаром “відкрила таємницю, як чоловіком самодержавно керувати”, і тоді всі “пішло на стать”. Вона перетворилася в типову повітову поміщицю:

Вона езжала по роботах,

Солила на зиму гриби,

Вела витрати, голила чола,

Ходила в лазню по суботах,

Служниць била осердясь…

За цими повсякденними справами проходила спокійно її життя. Таке життя не вимагало великого розуму, так вона його й не мала. Всі її духовний розвиток складалося в читанні романів Ричардсона в молодості (вона їх читала тільки тому, що “за старих часів князівна Алина, її московська кузина, повторювала часто їй про їх”). Ларіна-Мати по-своєму любила своїх дочок: вона хотіла бачити їх щасливими, мріяла видати вдало заміж. Точну й влучну характеристику Ларіної дав Онєгін:

А до речі, Ларіна проста,

Але дуже мила бабуся.

Копією своєї матері є Ольга Ларіна, і, як скаже пізніше Бєлінський, вона “із граціозної й милої дівчинки зробиться недюжинною баринею, повторивши собою свою маменьку, з невеликими змінами, яких вимагали час”. Ми бачимо Ольгу очами закоханого Ленского, що боготворило її:

Завжди скромна, завжди слухняна,

Завжди як ранок веселий,

Як життя поета простодушне,

Як поцілунок любові милий.

Ленский - романтик, далекий від реальності, що живе у світі своїх фантазій і мріянь, не міг бачити реальну Ольгу. Вся її простодушність і веселість були лише маскою, за якої ховалася порожнеча її внутрішнього миру. Вона не знала ні вірності, ні відданості, ні самопожертви заради любові. Ольга не менше Онєгіна була винувата в смерті Ленского:

Кокетка, вітряна дитина!

Уж хитрість відає вона,

Уж змінювати навчена!

Вона була типовою героїнею сентиментальних романів, настільки популярних у той час. Пушкіна зізнається, що таких порожніх красунь він і сам колись любив, але вони незабаром йому набридли:

Усе в Ользі… але будь-який роман

Візьміть і знайдете, вірно,

Її портрет: він дуже милий,

Я колись сам його любив,

Але набрид він мені безмірно.

Автор говорить про те, що таких легковажних дівчин була безліч, що їхні вчинки однакові, а почуття непостійні. Так і Ольга, недовго страждаючи після загибелі Ленского, незабаром вийшла заміж за проїзного улана й знайшла своє щастя. Точну характеристику Ользі дає Онєгін:

У рисах в Ольги життя немає.

Точнісінько у Вандиковой Мадоне:

Кругла, червона особою вона,

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небокраї.

Повною протилежністю своїй сестрі є Тетяна Ларіна - “милий ідеал” Пушкіна. На її характер, світосприймання, гармонію натури вплинуло середовище, у якій вона виховувалася: близькість до народного життя з її вдачами й звичаями, казками й переказами, до природи.

Отже, вона звалася Тетяною.

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

Якщо в Ольги була краса зовнішня, то в Тетяни - внутрішня. Вона мала прекрасну душу, богатым уявою й внутрішнім миром. Вона була вище всіх навколишніх її людей. Замисленість, самітність і мрійність були її супутниками із самого раннього дитинства:

Замисленість, її подруга

Від самих колискових днів,

Теченье сільського дозвілля

Мріями прикрашала їй.

Більшу роль у становленні характеру Тетяни зіграла близькість до народних традицій і корінь, до природи:

Тетяна (російська душою,

Сама не знаючи чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму.

У провінційній глухомані, серед розмов “про косовицю, про провину, про псарню й свою рідню” єдиним заняттям Тетяни були сентиментальні романи. Саме вони створили в її уяві ідеального героя, який вона побачила в Онєгіні:

Їй рано подобалися романи;

Вони їй заміняли всі,

Вона влюблялася в обмани

И Ричардсона й Руссо.

Іншою рисою, що відрізняє її від сестри, є її сталість. Один раз полюбивши, вона виявляється вірна своєї любові, незважаючи на те що одержує від Онєгіна холодна егоїстична відмова. Тетяна підкоряється своєї долю: неї видають заміж, як ніколи надійшли з її матір’ю. І в заміжжі вона проявляє шляхетність своєї душі. Люблячи Онєгіна, вона залишається вірна своєму подружньому боргу:

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

Тетяна із провінційної панянки перетворилася в “байдужу княгиню”, що навчилася “панувати собою”, як ніколи повчав її Онєгін, але в душі вона залишилася тої ж, готової віддати все за дорогі її серцю поля, лісу, села:

Зараз віддати я рада

Все це дрантя маскараду,

Весь цей блиск, і шум, і чад

За полицю книг, за дикий сад,

За наше бідне житло,

За ті місця, де в перший раз,

Онєгін, бачила я вас…

В. Бєлінський високо оцінив внесок Пушкіна в російську літературу, що створив образ справді російської жінки: “Натура Тетяни немногосложна, але глибока й сильна… Тетяна створена начебто вся з одного цільного шматка, без усяких прироблень і домішок”. Її життя гармонічне, наповнена змістом, на відміну від життя Онєгіна.

И, нарешті, останнім образом, що грає немаловажну роль у романі, є нянька Тетяни - Филипьевна. Саме вона вклала у свою вихованку росіянку душу, наблизила її до російської природи, російському побуту, познайомила її з “переказами простонародної старовини”. Вона була єдино духовно близьким Тетяні людиною. Саме її й згадує героїня у світському житті:

Так за смиренний цвинтар,

Де нині хрест і тінь галузей

Над бідної нянею моєї.

Підбиваючи підсумок, необхідно сказати, що Пушкін “перший поетично оспівав, в особі Тетяни, росіянку жінку…”, його починання продовжили видні класики російської літератури: Лермонтов, Толстой, Тургенєв, Достоєвський.

Збережи - » Жіночі образи в романі А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.