Роман Лермонтова «Герой нашого часу» був створений у Зо-Е роки XIX століття й, як написав про цей твір Бєлінський, став «смутною думою» про наше покоління. У цьому романі автор розглянув безліч філософських і моральних проблем, які займали Лермонтова в його час і продовжують займати нас у наше непросте століття. Носієм поглядів поета є його герой - Печорин. Перший розділ роману «Бэла» будується в строгій відповідності з канонами романтизму. Це значить, що головний герой протипоставлений навколишньому світу

Він загадковий, незрозумілий іншим персонажам. Він шукає неземної любові. Недосяжна для сірої маси обивателів глибина й трагічність світовідчування героя дає йому право переступати звичайні людські правила поведінки. Цей романтичний постулат про різні моральні норми для героя й для обивателя став одним з головних питань російської літератури XIX століття

Суспільна свідомість зв’язала цю проблему з ім’ям Наполеона - людини, зобов’язаного своїм запаморочливим зльотом тільки самому собі, що проповедовали дивний для того часу світоглядний принцип: «Для досягнення мети всі засоби гарні». Лермонтова завжди хвилював образ Наполеона. Замолоду поет схилявся перед ним, оспівував його життя й оплакував самотню загибель. Згодом Лермонтов прийшов до переоцінки моральних цінностей. В «Герої нашого часу» він жодного разу не згадує ім’я свого давнього кумира, але те, що ми називаємо «наполеонівською темою», стало однієї із центральних морально-філософських проблем роману

У відомій мері «Бэла» будується так, що читач підготовлений до появи романтичного героя, що порушує всі умовності, і чекає від Печорина саме бунту. Печорин перебуває в центрі оповідання. Він - об’єкт читацького інтересу

И не тільки читацького. Наприклад, Максим Максимыч не може без сліз згадати про нещасну долю Бэлы, адже він щиро полюбив цю дівчину. Однак він прощає Печорину її загибель. Чому?

«Що накажете робити? Є люди, з якими неодмінно треба погоджуватися». Тобто добрий, чималий штабс-капітан судить себе й собі подібних по одним законах, а Печорина - по іншимі, набагато менш твердим

И його слухач - подорожуючий офіцер - з ним начебто згодний, і ми - читачі - приймаємо його систему подвійної моральної норми. Але адже людина, що відмовляється судити себе по тимі ж законам, по яких судить навколишніх, втрачає моральні орієнтири, втрачає критерії добра й зла. Тому подвійність моральної моралі по самій своїй суті аморальна й злочинна, вона - основа будь-якого злочину. У романі «Злочин і покарання» Достоєвський зло висміював спроби соціалістів пояснити все в людині впливом зовнішнього середовища. «У них одне пояснення, - обурювався Разумихин, - середовище заїло

Натура не береться в розрахунок…» І це справедливе обвинувачення Достоєвського. Справді, яка б ні copyright