«ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ» И. А. ГОНЧАРОВА Твору Івана Олександровича Гончарова відрізняють сность і неквапливість оповідання, м’яка, тільки-но вловима іронія автора і його інтерес до повсякденного побутового життя поміщиків, що показаний поза соціально-політичними конфліктами; письменник досліджує морально-побутові протиріччя. При цьому ми не почуваємо авторської оцінки зображуваного. Повільно поточне повсякденне життя героїв як би говорить сама за себе. У характерах людей письменник особливо цінував тверезість думки й прагнення до практичної діяльності, заснованої на досвіді й реальних знаннях, відкидаючи всяку мрійність, у тому числі романтикові

У романі «Звичайна історія» письменник розвінчує захопленого романтика Олександра Федорыча Адуева, парубка, що приїхав у Петербург «людей подивитися й себе показати». Почуття свої він виражає бурхливо, чим приводить майже в жах дядюшку Петра Иваныча Адуева: «Ах, дядюшка! як мені дякувати вам за… дбайливість? І він знову підхопився з місця з наміром словом і справою Довести свою вдячність

- Тихіше, тихіше, не займай! - заговорив дядько… Олександр побачив, що йому, незважаючи на всі зусилля, не вдається в той день жодного разу обійняти й пригорнути до грудей обожненого ДЯДЬКА, і відклав цей намір до іншого разу». Олександр розпещений і зніжений матір’ю й численними няньками, йому невтямки, що у світі «дорослих» треба Держивать емоції, щоб не виглядати смішним. В Олександра «маса прожектів», але дядько пропонує цією «папером» облеить що-небудь у будинку, племінника він улаштовує в департант на посаду переписувача паперів

Олександр знає Французький, німецький і небагато англійські мови, у цьому ядя бачить більше пуття, чим у марних мріяннях. Петро Иваныч поставляє Олександрові сільськогосподарські для перекладу. Адуев-Молодший дуже незадоволений своєї робіт хіба про це він мріяв? ‘ Дядько ж у захваті: «Не пройшло місяця, а вуж із всіх ст рон так на тебе й ллється

Там тисяча рублів, так редактор Og щал сто рублів на місяць за чотири друковані аркуші: це адже п тисячі двісті рублів! Немає! Я не так почав!.. Напиши ж мат ри, що ти прибудований». Олександр уже перестав кидатися дядюшке на шию, тепеп прийшла до нього «неземна любов» в образі Наденьки Любецкой Але Олександр зазнає невдачі влюбви.

Алл С о ч. Р У Гаряче обожнена Надягни ка віддає перевагу титулу й грошам графа Новинского жагучому почуттю Адуева. Убитий горем племінник шукає розради в Петра Иваныча, якому важко зрозуміти суми Адуева-Молодшого. « - Що з тобою? Чи не програвся ти, або чи не втратив гроші?

- із жвавістю запитав Петро Иваныч. - Ви ніяк не можете представити безгрошового горя? - відповідав Олександр, намагаючись посміхнутися

- Що ж за горе, якщо воно мідного гроша не коштує…» Дядько догадується, що Олександр відкинуть Наденькой. Він нагадує, що попереджав, так племінник не хотів слухатися

Адуев-Старший дає гарний урок Олександрові: «Не треба було грубіянити, уникати його (суперника) і робити йому гримаси, а навпроти, відповідати на його люб’язність удвічі, утроє, удесятеро… Наденьку… не дратувати докорами, снисходить до її капризів, показувати вид, що не зауважуєш нічого… Не треба було допускати їхнього зближення до короткості…

а тим часом тихомолком викликати в очах її суперника на бій… відкривати й вражати слабкі сторони суперника так, начебто ненавмисно, без наміру, з добродушністю… навіть із жалем… показати, що новий герой… так собі… - от справжня дуель у нашім столітті!

Так де тобі!» Але Олександрові противні всі ці «знехтувані хитрості». Не витримавши випробування справжньою, а не вигаданим життям, воно вертається в село. У другий приїзд у Петербург Олександр Федорыч розуміє

що «людині скрізь, а тут особливо треба працювати, і багато працювати, навіть до болю в попереку… квітів жовтих ні, є чини, гроші: це набагато краще!» Він переродився, став досвідченіше, “завів” багату наречену, уже не важливо, любить чи ні вона його. Більш того, Олександр засуджує дядька, що кидає карь6′ ру й справу, заради здоров’я коханої дружини виїжджаючого в Италиюплемянник перевершив дядька

Чому романтичний гер°ь устав міцно на ноги, увидя опору в грошах, а практичний йпосает заради дружини, щоб продовжити її життя. Що думає &е 9 д він мовчить! Очікуючи нашого власного рішення. Його ав’г було талановито показати життя, воно це зробив, а як ^ кожний вирішує самостійно. бути»